ПІСОЧНОРІ́ВСЬКА КУЛЬТУ́РА — археологічна культура доби мезоліту. Назва походить від стоянки Пісочний Рів по­близу с. Рогівка Новгород-Сіверського р-ну Чернігівської обл., яку 1925 від­крив М. Рудинський, а згодом роз­копували М. Воєводський, О. Формозов, Л. Залізняк. П. к. поширена у басейнах Десни, Верх­нього Дні­пра та Верх­ньої Волги (РФ). У Новгород-Сіверському Поліс­сі досліджено стоянки Пісочний Рів, Гридасово, Комʼягіно, Студенок, Мураги, датовані 8–6 тисячолі­т­тям до н. е. Кремʼяний інвентар характеризується асиметричними вістрями алтинівського типу, грубими високими трапеціями, від­щеповою технікою обробле­н­ня кременю, одноплощин­ними нуклеусами, скребачками та різцями на від­щепах. На пізньому етапі (стоянки типу Студенок) домінуючим типом наконечників стріл стала висока трапеція. Пісочнорівське населе­н­ня полювало на лісових копитних тварин (лось, тур, олень, кабан, косуля), а також за­ймалося рибальством. П. к. ві­дома у 3-х локальних варіантах — деснянському, верх­ньодні­провському та верх­ньоволжському. Походить від красносільської культури фінального палеоліту. Ймовірно, брала участь у формуван­ні неоліту басейну Десни.