Палеоліт

ПАЛЕОЛІ́Т — давній камʼяний вік (2,5 млн — 10 тис. р. тому). У геологічній періодизації спів­від­носний із плейстоценом (див. Плейстоценова епоха і плейстоценовий від­діл) та еоплейстоценом. У межах П. людина ви­окремилася із тварин­ного світу, про­йшла еволюційний шлях від австралопітека до неоантропа (Homo sapiens). У ході цієї еволюції були заселені простори Африки і Євразії, виникли най­простіші трудові навички, матеріальним свідче­н­ням яких є знаря­д­дя праці з каменю й кістки (деревʼяні вироби часів П. не збереглися). У П. людина на­вчилася використовувати, а потім і добувати вогонь, виготовляти одяг, влаштовувати штучні житла. Система жит­тєзабезпече­н­ня базувалася на при­власнювальній формі господарства (мисливство, збиральництво). У П. сформувалися основи соціальної організації людства, що про­йшло 3 послідовні стадії транс­формації су­спільства: первісне стадо архантропів — праобщина палеантропів — родова община неоантропів. У П. зародилися перші ідеологічні уявле­н­ня, релігія, виникло первісне мистецтво. За історичним змістом П. поділяють на нижній, середній і верх­ній.

Нижній П. (2,5 млн — 300 тис. р. тому) складається із 2-х археологічних епох — олдувайської й ашельської. Олдувайська епоха (2,5—1 млн р. тому) пред­ставлена на сході Африки. Її характерною ознакою є найдавніші штучні знаря­д­дя з каменю — загострені з одного кінця гальки-чопери, виготовлені «людиною вмілою» (Нomo habilis), яка існувала ще виключно за рахунок збиральництва. Ашельська епоха (1 млн — 200 тис. р. тому) ре­презентована вже багатьма памʼятками Старого світу: Африка, пів­день Європи та Азії, Близький Схід. Її сучасники — пітекантропи (Нomo erectus), які виготовляли з каменю проторубила й рубила, колуни, сікачі, грубі скребла. В ашелі людина на­вчилася користуватися вогнем. Окрім збиральництва, поширилися найдавніші форми полюва­н­ня. Су­спільною організацією пітекантропів було первісне стадо із притаман­ним йому ендогамним характером статевих стосунків. На території України нижній П. пред­ставлений найдавнішою для всієї Східної Європи багатошаровою (ашель, мустьє, початок пізнього П.) памʼяткою Королеве І на Закарпат­ті, нижній культурний горизонт якої датований часом бл. 1 млн р. тому, а також місце­знаходже­н­нями Гаспра, Ечкі-Даг в Криму, Непоротове на Буковині, Меджибіж на Поділ­лі.

Середній П. охоплює пізню стадію ашелю (300—200 тис. р. тому) і всю мустьєрську епоху (200—40 тис. р. тому). Це період значних кліматичних коливань, спричинених на­ступом пів­нічного льодовика. Людина того часу — палеоантроп (Ноmо neandertalensis) — першою при­стосувалася до життя у холодних природних умовах, мешкаючи пере­важно у природних укри­т­тях — печерах і гротах. Середній П. був часом левал­луазької (див. Левал­луа-Мустьє) та мікокської (див. Мікок) технологій обробки каменю, роз­витку техніки виготовле­н­ня знарядь із від­щепів, яким вторин­ною обробкою надавали певної форми. Найбільш типові знаря­д­дя — го­строконечники, скребла, ножі, різчики, зубчасто-виямчасті вироби. У середньому П. головним способом жит­тєзабезпече­н­ня стало полюва­н­ня, зародилась його спеціалізація на окремих видах дичини. Колективний характер полюва­н­ня зміцнював і вдосконалював су­спільну організацію: первісне стадо по­ступово ставало праобщиною, виникли статеві й харчові табу, що стало першим кроком до екзогамії. У середньому П. заселеність України мала пульсуючий характер, що зумовлено на­ступами й від­ступами льодовика. Памʼятки цього часу (понад 200 місце­знаходжень) сконцентровані пере­важно довкола родовищ камʼяної сировини: у Криму (Заскельна V, Заскельна VІ, Сари-Кая, Киїк-Коба, Пролом I, II, Шайтан-Коба, Кабазі II, Старосілля, Вовчий Грот, ГАБО — стоянка імені Г. Бонч-Осмоловського), на Закарпат­ті (мустьєрські шари стоянки Королеве, Рокосове, Малий Раковець), у Подністровʼї (мустьєрські шари Молодового I і Молодового V, Кормань IV, Кетроси, Стінка), на Поділ­лі (Великий Глибочок І, Буглів, Пронятин, Єзупіль), на Волині (Житомирська стоянка, Рихта, Жорнів), у Надпоріж­жі (Орел, Ненаситець, Скубова Балка), на Донбасі (Антонівка I і II, Курдюмівка, Званівка, Білокузьминівка).

Верх­ній П. (40—10 тис. р. тому) — час людини сучасного фізичного типу у прильодовиковій Євразії — кромань­йонця (Нomo sapiens). Його поділяють на 4 етапи, що характеризуються наявністю від­мін культурного порядку. Ран­ньому етапу (40—28 тис. р. тому), крім мустьєрських кремʼяних інду­стрій (мустьє двобічне, однобічне, зубчасте), притаман­ні суто верх­ньопалеолітичні селетська й оріньякська (див. Оріньяк) камʼяні індустрії, середньому (28—19 тис. р. тому) — гравет­тська (див. Граветт), пізньому (19—13 тис. р. тому) — епі­гравет­тська (див. Епіграветт) або мадленська (див. Мадлен). Окремим етапом верх­нього П. є фінальний П. (13—10 тис. р. тому), в якому вже чітко роз­різняють археологічні культури — групи споріднених памʼяток з однотипним набором знарядь. Значного про­гресу у верх­ньому П. досягнула технологія отрима­н­ня видовженої заготовки для знарядь — пластини. Знаря­д­дя із кременю — скребачки, різці, наконечники, тесла, проколки, свердла, ножі — уже мають вузьку спеціалізацію і певні стандартні форми. Завдяки вина­йден­ню різця допоміжним сировин­ним матеріалом стала кістка, з якої виготовляли проколки й шила, різноманітні руківʼя, пазові наконечники списів, гарпуни, прикраси. Характерною особливістю верх­нього П. є наявність виразних зразків наскельного та мобільного мистецтва, тісно повʼязаного із найдавнішими релігійними уявле­н­нями — анімізмом, магією, тотемізмом. Основою жит­тєдіяльності людини верх­нього П. було колективне полюва­н­ня, що досягло високого ступеня досконалості й від­значалося зональною спеціалізацією на окремих видах стадних тварин (мамонтах, конях, бізонах, пів­нічних оленях). Основна господарська одиниця — екзогамна родова община — мешкала у поселе­н­нях із кількох жител, у кон­струкціях яких використовували кістки мамутів та інших великих тварин. На­прикінці пізнього П. від­бувся поділ общини на парні сімʼї. У верх­ньому П. заселе­н­ня території України стало суцільним, ві­домо бл. 900 памʼяток цього часу. Селет із притаман­ними йому пласкими двобічнооб­робленими наконечниками пред­ставлений стоянками Молодове V (шари 9 і 10), Міра, Вись, Буран-Кая III, Іл­лінка. До оріньяку з характерними нуклеподібними скребачками належать стоянки Зелений Хутір, Сюрень, Анетівка I, Сагайдак, Муралівка, Золотівка, Ворона III. Із гравет­том, що характеризується знаря­д­дями на великих видовжених пластинах, повʼязані стоянки Молодове I і V, Кормань IV, Оселівка II, Вороновиця I, Королеве II, Троянове. Епі­граветт із типовими для нього мікровістрями з притупленим краєм пред­ставлений великою кількістю памʼяток як на пів­ночі (Межиріч, Мезинська стоянка, Добраничівка, Гінцівська стоянка, Кирилівська стоянка, Фастівська стоянка), так і на пів­дні (Амвросіївська стоянка і кістковище бізонів, Велика Акаржа, Анетівка II) України. У фінальному П. України на пів­ночі в Поліс­сі археологи ви­окремлюють свідерську культуру і красносільську культуру, на пів­дні у Надчорноморʼї — осокорівську культуру та шан-кобинську культуру.

Завантажити статтю