Павлуцький Григорій Григорович

ПАВЛУ́ЦЬКИЙ Григорій Григорович (19. 01. 1861, Київ — 15. 03. 1924, там само) — мистецтво­знавець. Дійсний член Історичного товариства Нестора-літописця, Московського археологічного товариства, Київського ку­старного товариства (1906), спів­засновник Київського товариства художників (1915), почесний голова Українського наукового товариства. Учасник 11-го (Київ, 1899) і 14-го (Чернігів, 1908) археологічних зʼ­їздів. Закінчив історико-філологічний факультет Університету святого Володимира у Києві (1886), де був учнем Ю. Кулаковського, і 2-річний курс на­вча­н­ня у Сорбон­нському університеті в Парижі (1889—90), де слухав лекції ві­домого антико­знавця професора М. Колінь­йона. Викладав історію мистецтва у Київській рисувальній школі М. Мурашка. Під час числен­них від­ряджень за кордон ви­вчав памʼятки готичної та романської архітектури й мистецтво всіх історичних епох у музеях і бібліотеках Берліна, Парижа, Рима, Відня, Афін, Стамбула, Александрії, Женеви. 1897 у Юрʼєвському університеті (нині м. Тарту, Естонія) захистив докторську дисертацію «Про жанрові сюжети у грецькому мистецтві до епохи ел­лінізму». Від­тоді — екс­траординарний, від 1900 — ординарний, від 1913 — заслужений професор Університету святого Володимира. Наукові дослідже­н­ня: історія класичного мистецтва, деревʼяна церковна архітектура 13—18 ст., іконопис, ужиткове мистецтво, історія памʼяток візантійського мистецтва. Ви­вчав творчість Леонардо да Вінчі, Б. Растрел­лі, М. Гоголя та ін., першим серед українських мистецтво­знавців звернув увагу на французький ім­пресіонізм, а також кубізм і неофутуризм. Засновник української школи мистецтво- і музеє­знавства. Серед учнів — Д. Антонович, С. Гіляров, Ф. Ернст, Д. Щербаківський. Ві­домий як художник-аматор; пере­важають пейзажні етюди та порт­рети (деякі зберігаються у Національному художньому музеї України в Києві), учасник пере­сувних ви­ставок. 1917 став членом Центрального комітету охорони памʼяток старовини і мистецтва в Україні; 1918 — завідувач від­ділу пластичних мистецтв головного управлі­н­ня у справах мистецтва і національної культури Міністерства народної освіти Української Держави; за­ступник голови і екс­перт Культурної комісії на пере­говорах із РСФРР щодо поверне­н­ня культурних цін­ностей. У тому ж році взяв участь у створен­ні Української академії мистецтв і Українського державного університету в Києві (був їхнім професором), як пред­ставник Українського наукового товариства уві­йшов до складу Комісії з організації УАН. Голова 1-го зʼ­їзду українських художників (червень 1918). Брав участь у роз­роблен­ні проєктів Малого й Великого гербів України, ескізів грошових знаків. Від 1921 — проректор і директор бібліотеки Київського ІНО.