Сокульський Іван Григорович

СОКУ́ЛЬСЬКИЙ Іван Григорович (13. 07. 1940, х. Червоноярський Синельниківського р-ну Дні­пропетровської обл., нині знятий з обліку — 22. 06. 1992, Дні­пропетровськ, нині Дні­про) — поет, учасник правозахисного руху. Чоловік О. Сокульської. Член СПУ (1995, посмертно). Ордени «За мужність» 1-го ступеня (2006), Свободи (2010). Від 1962 на­вчався на філологічному факультеті Львівського університету, з 3-го курсу пере­вівся у Дні­пропетровський університет, з якого 1965 виключений за звинуваче­н­ням у націоналізмі. У Львові брав участь у роботі Клубу творчої молоді, у Дні­пропетровську — студії «Гарт». Працював на виробництві, пожежником, матросом річкового флоту. Писав вірші. 14 червня 1969 заарештований як автор «Листа творчої молоді Дні­пропетровська» на захист роману О. Гончара «Собор» і проти русифікації краю. Йому інкримінували також роз­по­всюдже­н­ня самвидаву, написа­н­ня віршів «Воли», «Но­стальгія», «Святослав» та ін. 27 січня 1970 за звинуваче­н­ням у антирадянській агітації і пропаганді засуджений до 4,5 р. таборів. Від­бував покара­н­ня у мордовських таборах, Владимирському централі, тюремному психбараці (усі — РФ). Товаришував із Я. Лесівим, М. Горбалем, Л. Горохівським, О. Заливахою та ін., брав участь в акціях протесту. 1973 звільнений. Працював робітником на різних під­приємствах та установах, звідки його час від часу звільняли. У від­повідь на чергову хвилю арештів правозахисників у жовтні 1979 вступив в Українську Гельсинську групу. 11 квітня 1980 заарештований. Йому інкримінували написа­н­ня віршів, що містять наклепи на радянський державний і су­спільний лад, зокрема на становище України у складі СРСР, від­сутність демократичних свобод, жалюгідний стан української мови і культури. Від­мовився від при­значеного адвоката, оголосив голодува­н­ня, остан­нє слово виголошував 6 годин. 13 січня 1981 засуджений до 10-ти р. по­збавле­н­ня волі (перші 5 — у тюрмі, решта — у таборі особливого режиму) і 5-ти р. засла­н­ня, ви­знаний особливо небезпечним рецидивістом. У листопаді 1981 у С. вилучено всі рукописи: 62 учнівські зошити, 567 аркушів, 2 зошити виписок зі справи, 200 сторінок літературо­знавчих досліджень, 2 зошити віршів. Він посилав листи О. Гончару, П. Загребельному, В. Терешковій із проха­н­ням захистити його інтелектуальну власність, однак без результатів. У лютому—серпні 1983 С. возили етапом у Дні­пропетровськ з метою «профілактики», внаслідок чого в обласній газеті «Зоря» від 12 червня зʼявилося сфабриковане журналістом-кадебістом Л. Гамольським інтервʼю під на­звою «Про­зрі­н­ня». С. домагався спростува­н­ня наклепу, у звʼязку з чим за 9 днів до закінче­н­ня тюремного терміну увʼязне­н­ня 3 квітня 1985 був утретє заарештований і засуджений за нібито бійку та поруше­н­ня тюремного режиму ще до 3-х р. із при­єд­на­н­ням їх до невід­бутого терміну. У квітні 1988 пере­йшов на статус політвʼязня, у серпні того ж року звільнений у звʼязку з вимушеним курсом М. Горбачова на ліквідацію політичних таборів. Від січня 1989 брав активну участь у громадсько-політичному житті, вступив в Українську асоціацію незалежної творчої інтелігенції, видав 9 номерів журналу «Пороги». Спів­засновник місцевих організацій Товариства української мови імені Т. Шевченка, «Меморіал», НРУ, створював і очолював обласні організації Української Гельсинкської спілки, УРП. 20 травня 1991 був жорстоко побитий агентами КДБ у Дні­пропетровську під час пікетува­н­ня на під­тримку незалежності України, що при­звело до значного погірше­н­ня здоровʼя. Його дружина під­готувала до друку книги віршів С. «Владар каменю» (К., 1992), «Означе­н­ня волi» (1997), дочка Марія — епістолярний двотомник «Листи на світанку» (2001—02; усі — Дні­пропетровськ). У Дні­прі 2016 на честь С. пере­йменовано вулицю.