Сокульський Іван Григорович

Визначення і загальна характеристика

СОКУ́ЛЬСЬКИЙ Іван Григорович (13. 07. 1940, х. Червоноярський Синельниківського р-ну Дніпропетровської обл., нині знятий з обліку — 22. 06. 1992, Дніпропетровськ, нині Дніпро) — поет, учасник правозахисного руху. Чоловік О. Сокульської. Член СПУ (1995, посмертно). Ордени «За мужність» 1-го ступеня (2006), Свободи (2010). Від 1962 навчався на філологічному факультеті Львівського університету, з 3-го курсу перевівся у Дніпропетровський університет, з якого 1965 виключений за звинуваченням у націоналізмі. У Львові брав участь у роботі Клубу творчої молоді, у Дніпропетровську — студії «Гарт». Працював на виробництві, пожежником, матросом річкового флоту. Писав вірші. 14 червня 1969 заарештований як автор «Листа творчої молоді Дніпропетровська» на захист роману О. Гончара «Собор» і проти русифікації краю. Йому інкримінували також розповсюдження самвидаву, написання віршів «Воли», «Ностальгія», «Святослав» та ін. 27 січня 1970 за звинуваченням у антирадянській агітації і пропаганді засуджений до 4,5 р. таборів. Відбував покарання у мордовських таборах, Владимирському централі, тюремному психбараці (усі — РФ). Товаришував із Я. Лесівим, М. Горбалем, Л. Горохівським, О. Заливахою та ін., брав участь в акціях протесту. 1973 звільнений. Працював робітником на різних підприємствах та установах, звідки його час від часу звільняли. У відповідь на чергову хвилю арештів правозахисників у жовтні 1979 вступив в Українську Гельсинську групу. 11 квітня 1980 заарештований. Йому інкримінували написання віршів, що містять наклепи на радянський державний і суспільний лад, зокрема на становище України у складі СРСР, відсутність демократичних свобод, жалюгідний стан української мови і культури. Відмовився від призначеного адвоката, оголосив голодування, останнє слово виголошував 6 годин. 13 січня 1981 засуджений до 10-ти р. позбавлення волі (перші 5 — у тюрмі, решта — у таборі особливого режиму) і 5-ти р. заслання, визнаний особливо небезпечним рецидивістом. У листопаді 1981 у С. вилучено всі рукописи: 62 учнівські зошити, 567 аркушів, 2 зошити виписок зі справи, 200 сторінок літературознавчих досліджень, 2 зошити віршів. Він посилав листи О. Гончару, П. Загребельному, В. Терешковій із проханням захистити його інтелектуальну власність, однак без результатів. У лютому–серпні 1983 С. возили етапом у Дніпропетровськ з метою «профілактики», внаслідок чого в обласній газеті «Зоря» від 12 червня з’явилося сфабриковане журналістом-кадебістом Л. Гамольським інтерв’ю під назвою «Прозріння». С. домагався спростування наклепу, у зв’язку з чим за 9 днів до закінчення тюремного терміну ув’язнення 3 квітня 1985 був утретє заарештований і засуджений за нібито бійку та порушення тюремного режиму ще до 3-х р. із приєднанням їх до невідбутого терміну. У квітні 1988 перейшов на статус політв’язня, у серпні того ж року звільнений у зв’язку з вимушеним курсом М. Горбачова на ліквідацію політичних таборів. Від січня 1989 брав активну участь у громадсько-політичному житті, вступив в Українську асоціацію незалежної творчої інтелігенції, видав 9 номерів журналу «Пороги». Співзасновник місцевих організацій Товариства української мови імені Т. Шевченка, «Меморіал», НРУ, створював і очолював обласні організації Української Гельсинкської спілки, УРП. 20 травня 1991 був жорстоко побитий агентами КДБ у Дніпропетровську під час пікетування на підтримку незалежності України, що призвело до значного погіршення здоров’я. Його дружина підготувала до друку книги віршів С. «Владар каменю» (К., 1992), «Означення волi» (1997), дочка Марія — епістолярний двотомник «Листи на світанку» (2001–02; усі — Дніпропетровськ). У Дніпрі 2016 на честь С. перейменовано вулицю.

Завантажити статтю