Симиренко Василь Федорович

СИМИРЕ́НКО Василь Федорович (07. 03. 1835, с. Мліїв Черкаського пов. Київської губ., нині Черкаського р-ну Черкаської обл. — 01. 12. 1915, Київ) — промисловець, меценат. Закінчив Політехнічний ін­ститут у Парижі (1861), де здобув кваліфікацію інженера-технолога із цукрового виробництва. 1863 долучився до керівництва справами, а 1868 очолив правлі­н­ня Торгового дому «Брати Яхненко і Симиренко». Через фінансову кризу та непоро­зумі­н­ня між спадкоємцями засновників фірми С. від­мовився від своєї частини спадку і 1873 при­дбав напів­зруйновану цукроварню у с. Сидорівка (нині Звенигородського р-ну Черкаської обл.), пере­творивши її на пере­дове високо­прибуткове під­приємство, обладнане машинами його власної кон­струкції. Започаткував виробництво пастили (під на­звою «Українська») у Російській імперії. При заводі організував ремісничу та сільськогосподарську школи (із спорт­залом), лікарню, аматорський театр (керівник Й. Руденко; до ви­став, окрім місцевої молоді, долучалися М. Старицький, М. Заньковецька, Г. Борисоглібська). Один із фундаторів Київського від­діле­н­ня Руського технічного товариства з цукроварі­н­ня (1871). Упродовж 40-а р. пере­давав десятину своїх прибутків на культурні цілі. Під­тримував ви­да­н­ня часописів «Киевская старина», «Україна», «Рада», «Громадська думка», «Літературно-науковий вістник», а також «Ukrainische Rundschau» і «Ruthenische Revue» за кордоном. Його коштом ви­йшла низка українських книг і декілька ви­дань «Кобзаря» Т. Шевченка, зокрема повне ви­да­н­ня 1907, праці П. Чубинського, О. Кістяківського, пере­клад «Іліади» П. Ніщинського. Матеріально допомагав також окремим письмен­никам (М. Коцюбинському, Лесі Українці, Б. Грінченку, І. Шрагові), жертвував кошти українським інтелектуалам за кордоном (Р. Сембратовичу, В. Кушніру на ви­да­н­ня матеріалів про Україну європейськими мовами). Подарував кошти на друкарню М. Драгоманову в Швейцарії, на будинок НТШ у Львові. Заповів увесь статок на потреби української культури. Уперше памʼять про С. урочисто вшановано 1995, коли 26 вересня в присутності його внучатої небоги Т. Симиренко-Торп та ін. родичів на фасаді будівлі на вул. Десятин­на, № 9 у Києві, де багато років мешкали Симиренки, встановили меморіальну дошку з його порт­ретом (скульптор В. Сівко). 1999 засновано премію Ліги українських меценатів імені С. (у роз­мірі 5000 у. о.), що присуджують за вагомий внесок у справу роз­будови Української Держави і сприя­н­ня творе­н­ня її доброго імені в світі.

Завантажити статтю