Симиренко Василь Федорович
СИМИРЕ́НКО Василь Федорович (07. 03. 1835, с. Мліїв Черкаського пов. Київської губ., нині Черкаського р-ну Черкаської обл. — 01. 12. 1915, Київ) — промисловець, меценат. Закінчив Політехнічний інститут у Парижі (1861), де здобув кваліфікацію інженера-технолога із цукрового виробництва. 1863 долучився до керівництва справами, а 1868 очолив правління Торгового дому «Брати Яхненко і Симиренко». Через фінансову кризу та непорозуміння між спадкоємцями засновників фірми С. відмовився від своєї частини спадку і 1873 придбав напівзруйновану цукроварню у с. Сидорівка (нині Звенигородського р-ну Черкаської обл.), перетворивши її на передове високоприбуткове підприємство, обладнане машинами його власної конструкції. Започаткував виробництво пастили (під назвою «Українська») у Російській імперії. При заводі організував ремісничу та сільськогосподарську школи (із спортзалом), лікарню, аматорський театр (керівник Й. Руденко; до вистав, окрім місцевої молоді, долучалися М. Старицький, М. Заньковецька, Г. Борисоглібська). Один із фундаторів Київського відділення Руського технічного товариства з цукроваріння (1871). Упродовж 40-а р. передавав десятину своїх прибутків на культурні цілі. Підтримував видання часописів «Киевская старина», «Україна», «Рада», «Громадська думка», «Літературно-науковий вістник», а також «Ukrainische Rundschau» і «Ruthenische Revue» за кордоном. Його коштом вийшла низка українських книг і декілька видань «Кобзаря» Т. Шевченка, зокрема повне видання 1907, праці П. Чубинського, О. Кістяківського, переклад «Іліади» П. Ніщинського. Матеріально допомагав також окремим письменникам (М. Коцюбинському, Лесі Українці, Б. Грінченку, І. Шрагові), жертвував кошти українським інтелектуалам за кордоном (Р. Сембратовичу, В. Кушніру на видання матеріалів про Україну європейськими мовами). Подарував кошти на друкарню М. Драгоманову в Швейцарії, на будинок НТШ у Львові. Заповів увесь статок на потреби української культури. Уперше пам’ять про С. урочисто вшановано 1995, коли 26 вересня в присутності його внучатої небоги Т. Симиренко-Торп та ін. родичів на фасаді будівлі на вул. Десятинна, № 9 у Києві, де багато років мешкали Симиренки, встановили меморіальну дошку з його портретом (скульптор В. Сівко). 1999 засновано премію Ліги українських меценатів імені С. (у розмірі 5000 у. о.), що присуджують за вагомий внесок у справу розбудови Української Держави і сприяння творення її доброго імені в світі.
Рекомендована література
- Леонтович В. Український Никодим // Тризуб [Париж]. 1928. Ч. 22–26;
- Науменко В. Вінок на могилу В. Ф. Симиренка // Киев. мысль. 1915. № 5;
- Чикаленко Є. Спогади (1861–1907). Нью-Йорк, 1955, К., 2003;
- Іваненко Л. Нескінченність родоводу // Українське слово. 1995, 5 жовт.;
- Ніковський А. Пам’яти Василя Симиренка // Родовід. 1995. Ч. 10;
- Леонтович О. Благословенний небесами шлюб [В. Ф. Симиренка з С. І. Альбрант] // Там само;
- Хорунжий Ю. Симиренки: Платон, Василь, Софія, Левко, Володимир // Хорунжий Ю. Українські меценати: доброчинність — наша риса. К., 2001;
- Ганницький С. Василь Симиренко — технолог, промисловець і меценат // Наук. зап. Терноп. пед. ун-ту. 2005. Вип. 2;
- Вольвач П. Великий Хорс: Сторінки життя та діяльності Василя Симиренка. Чк., 2025.
Завантажити статтю
Людина 
