Симиренки

Визначення і загальна характеристика

СИМИРЕ́НКИ  — родина промисловців, конструкторів, новаторів і власників цукроварень та механічного заводу на Черкащині, засновників сучасного пароплавства на Дніпрі, вчених і практиків садівництва та меценатів української культури. Перші достовірні відомості — про Андрія та його сина Степана, який понад 20 р. козакував, згодом чумакував. За Катерини ІІ родину позбавили козацьких вільностей і привілеїв та записали в кріпаки. Старший син Степана Федір (1790, м-ко Городище, нині місто Черкаського р-ну Черкаської обл. — 1867) — один із перших українських підприємців-цукрозаводчиків. Батько Платона і Василя, дід Левка, прадід Володимира, прапрадід Олекси і Тетяни С. Орендував млини на Симиренківській греблі над р. Вільшанка між с. Мліїв (нині Черкаського р-ну) і Городищем, удосконалював на них борошномельне устаткування, на зароблені кошти викупив себе з родиною із кріпацтва. 1815–20 разом із тестем Михайлом Яхненком та його синами (див. Яхненки) заснували Торговий дім «Брати Яхненки і Симиренко», був одним із чільних керівників фірми. Продовжували орендувати млини, торгували оптом збіжжям і худобою. Фірма швидко розвивалася й невдовзі мала 6 крамниць в Одесі та філії в усіх великих містах Російської імперії, а власники стали купцями 1-ї гільдії з титулом спадкових почесних громадян.

Старший син Федора Платон (21. 12. 1820, м-ко Сміла Черкаського пов. Київської губ., нині місто Черкаського р-ну Черкаської обл. — 13. 01. 1863) закінчив Політехнічний інститут у Парижі (1843), де здобув кваліфікацію інженера-технолога із цукрового виробництва. Був технічним директором фірми Яхненків–Симиренків. Здійснив технологічну революцію в цукроварінні Російської імперії, запровадивши парові двигуни, і врятував цим від знищення вітчизняні ліси. За його ініціативою у 1840-х рр. фірма приступила до цукроваріння і 1843 у с. Ташлик (нині Черкаського р-ну) запустила перший в імперії паровий пісково-рафінадний завод, започаткувавши модерне промислове виробництво цукру-піску та рафінаду, що вивело її на перші позиції в Європі. Розпочав виробництво вітчизняного устаткування для цукрозаводів та сільськогосподарських машин на Мліївському механічному заводі, унезалежнюючи споживача від імпортної техніки, і організував на ньому підготовку технічних кадрів, започаткував модерне пароплавство на Дніпрі. Здійснив соціальну революцію, утворивши на тлі довколішньої кріпаччини нечувано спрятливі умови праці й побуту для робітників мліївських підприємств фірми, ініціював організацію шкіл при них. Заклав у Млієві унікальний дендропарк, сади та розсадник, що згодом стали базою для діяльності його сина Левка та онука Володимира, і вивів загальновідомий «Ренет П. Ф. Симиренка». Коштом Платона С. видрукувано 1860 «Кобзар» Т. Шевченка, який 1859 відвідував власників фірми. Познайомив українського поета із родиною С. зять Федора С. — миргородськиий дворянин, член правління Торгового дому «Брати Яхненки і Симиренко» Олекса Хропаль (1813 — 1886), з яким Т. Шевченко приятелював. Молодший брат Платона Василь (який також займався справами фірми) прославився не лише як талановитий інженер-технолог, винахідник та новатор, а й як один із найщедріших меценатів української культури тієї доби; син Левко й онук Володимир стали видатними помологами, фундаторами наукового садівництва в Україні та за її межами.

1845 Яхненки–Симиренки ввели в експлуатацію завод у с. Руська Поляна (нині Черкаського р-ну), орендували 2 цукроварні, 1848–49 збудували найбільший і найдосконаліший та той час у Російській імперії та один такий в Європі пісково-рафінадний комбінат і машинобудівний завод поблизу родинного Платонового хутора між Млієвом та Городищем. На механічному заводі фірма виробляла цукроварні й сільськогосподарські машини та інвентар вдосконаленої та власної конструкцій, а згодом побудувала два перших пароплави з металевими корпусами — «Українець» (1853) і «Святослав» (1861). Довкола мліївських підприємств влаштували робітниче містечко із зразковою на той час соціальною сферою. 1860, напередодні загальної господарської кризи в Російській імперії, виробництво самих лише мліївських підприємств Яхненків–Симиренків удвічі перевищувало промисловий випуск продукції Києва. Однак криза, хвороба та смерть усіх керівників фірми зумовили її занепад, а подальше некомпетентне врядування обраної кредиторами Адміністрації та несумлінність і безгосподарність деяких із призначених нею службовців призвели до краху. Проте підприємства фірми залишилися прибутковими і діяли ще близько 30-ти р., зокрема Мліївський цукровий завод припинив діяльність 1887, коли його власникам було відмовлено в поновленні оренди на землю. Упродовж промислового та садівничого періодів Платонів хутір у Млієві, а згодом і с. Сидорівка (нині Звенигородського р-ну), де Василь С. 1873 придбав занедбану цукроварню й вивів її в одне з найрозвиненіших підприємств регіону (закрита 1924), були не лише визначними індустріальними та науковими центрами, а й осередками української духовності, де жили, творили чи бували численні діячі української культури. У Млієві 1970 відкрито Симиренків родини Меморіальний музей. 1996 «Укрпошта» видрукувала марку, присвячену родині С.

Завантажити статтю