Р

Р  — двадцять перша літера української абетки. Є в інших алфавітах, створених на основі слов’яно-кириличної графіки. Назву літери «ер» вживають як іменник середнього роду. Буває велика й мала, має рукописну й друковану форми. Походить від кириличної літери «Р» (рци, «говори», «кажи»), утвореної графічним видозміненням грецької «?» («ро»). У давньоукраїнській графіці мала варіанти написання, зумовлені типом письма та належністю писаря до певної писемної школи. Від 16 ст. з’являється друкована форма. У сучасній українській мові позначає передньоязиковий сонорний плавний дрижачий звук, що може бути твердим і м’яким. У старослов’янській кириличній писемності мала числове значення «сто». Використовують в абревіатурах (РКЦ, РАЦС), як умовне скорочення слів: р. (річка з назвою, рік із цифрою), рр. (роки). У класифікаційному поділові виступає зі значенням «двадцять перший»: пункт «Р» розділу А. При цифровій нумерації вживають як додаткову диференційну ознаку, коли низка предметів має однаковий номер: шифр № 15-р тощо. У дитячому віці вимова звуку, що позначає ця літера, для багатьох є проблемою, що потребує звернення до логопеда.

Завантажити статтю