Р

Р  — двадцять перша літера української абетки. Є в інших алфавітах, створених на основі словʼяно-кириличної графіки. Назву літери «ер» вживають як імен­ник середнього роду. Буває велика й мала, має рукописну й друковану форми. Походить від кириличної літери «Р» (рци, «говори», «кажи»), утвореної графічним видо­зміне­н­ням грецької «?» («ро»). У давньоукраїнській графіці мала варіанти написа­н­ня, зумовлені типом письма та належністю писаря до певної писемної школи. Від 16 ст. зʼявляється друкована форма. У сучасній українській мові по­значає пере­дньо­язиковий сонорний плавний дрижачий звук, що може бути твердим і мʼяким. У старословʼянській кириличній писемності мала числове значе­н­ня «сто». Використовують в абревіатурах (РКЦ, РАЦС), як умовне скороче­н­ня слів: р. (річка з на­звою, рік із цифрою), рр. (роки). У класифікаційному поділові ви­ступає зі значе­н­ням «двадцять перший»: пункт «Р» роз­ділу А. При цифровій нумерації вживають як додаткову диференційну ознаку, коли низка предметів має однаковий номер: шифр № 15-р тощо. У дитячому віці вимова звуку, що по­значає ця літера, для багатьох є про­блемою, що потребує зверне­н­ня до логопеда.

Завантажити статтю