Т

Т  — двадцять третя літера української абетки. Є в інших алфавітах, створених на основі слов’яно-кириличної графіки. Назву літери «те» вживають як іменник середнього роду. Буває велика й мала, має рукописну й друковану форми. За формою накреслення — це видозмінена кирилична літера «Т» («твердо»), запозичена з греко-візантійського уставного письма. У давньоукраїнській графіці мала варіанти написання, зумовлені типом письма та належністю писаря до певної писемної школи. Від 16 ст. з’являється друкована форма. У сучасній українській мові позначає глухий зімкнений передньоязиковий приголосний звук, що може бути твердим і м’яким. Має корелят за дзвінкістю/глухістю — д. У старослов’янській кириличній писемності мала числове значення «триста». Нині використовують у класифікаційному поділові зі значенням «двадцять третій»: пункт «Т» розділу А. При цифровій нумерації вживають як додаткову диференційну ознаку, коли низка предметів має однаковий номер: шифр № 14-т тощо. Вживають у скороченнях: т. (том, тонна), а також в абревіатурах (ТОВ, ТУП).

Завантажити статтю