Тараріко Олександр Григорович

ТАРАРІ́КО Олександр Григорович (11. 07. 1936, с. Ситовка, нині Брянської обл., РФ) — ґрунто­знавець. Батько Ю. Тараріка. Доктор сільськогосподарських наук (1987), професор (1990), академік НААНУ (1993). Державна премія України у галузі науки і техніки (1991). Закінчив Українську сільськогосподарську академію (Київ, 1963). Від­тоді працював на Драбівській дослідній станції (нині Золотоніський р-н Черкаської обл.): 1966—70 — за­ступник директора з наукової роботи; 1970—90 — в Ін­ституті землеробства УААН (смт Чабани Києво-Святошинського, нині с-ще Фастівського р-ну Київської обл.): від 1973 — завідувач лабораторії захисту ґрунтів від ерозії; 1990—2000 — академік-секретар Від­діле­н­ня землеробства і агро­екології УААН; водночас 1999—2001 — завідувач, 2001—04 — професор кафедри ґрунто­знавства і охорони ґрунтів Національного аграрного університету; 2000—04 — завідувач від­ділу Ін­ституту агро­екології та біо­технології УААН; від 2005 — головний науковий спів­робітник Ін­ституту агро­екології та природокористува­н­ня НААНУ (усі — Київ). Під керівництвом Т. роз­роблено теоретичні та методичні засади нової системи землеробства, що покладена в основу Державної про­грами з під­вище­н­ня родючості ґрунтів (1986), концепції роз­витку землеробства України на період до 2005 (1990), Національної про­грами охорони земель (1996), Національної про­грами екологічного оздоровле­н­ня Дні­пра (1997). Працює над теоретичним об­ґрунтува­н­ням екологічно стійких біо­логічних систем землеробства, оптимізації структури агроландшафтів, роз­робле­н­ням агротехнологій органічного землеробства, удосконале­н­ням методики агро­екологічного моніторингу, екологічного аудиту та стандартизації з питань природо­охорон­ної діяльності.

Завантажити статтю