ПЕ́ТРИКОВ Петро Тихонович (Петрыкаў Петр Ціханавіч; 12. 07. 1927, с. Миколаївка, нині Гомельської обл., Білорусь — 03. 07. 2007, Мінськ) — білоруський історик. Доктор історичних наук (1973), професор (1978), член-кореспондент НАН Білорусі (1977). Учасник 2-ї світової війни. Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1984; за цикл публікацій про історичну спів­працю білоруського і українського народів). Закінчив Білоруський університет (Мінськ, 1956). Від­тоді вчителював; від 1961 працював у Ін­ституті історії АН Білорусі: 1968–75 — за­ступник директора з наукової роботи, 1975–88 — директор, водночас 1984–90 — завідувач від­ділу історичної науки; 1991–2002 — директор Музею історії НАН Білорусі; за сумісництвом 1996–2000 — 1-й за­ступник головного редактора видавництва «Белорус­ская Энциклопедия имени Петруся Бровки» (усі — Мінськ). Спів­автор і спів­редактор «Гісторыі Беларускай ССР» (т. 1–5, Мінск, 1975). Наукові дослідже­н­ня: воєн­ні дії 1918–20, історія національно-державного будівництва у Білорусі. На­прикінці 1970-х рр. під­няв пита­н­ня про наукову і політичну реабілітацію першого президента АН Білорусі В. Ігнатовського, на­прикінці 1980-х рр. був членом Академічної комісії з реабілітації спів­робітників АН Білорусі, незакон­но ре­пресованих у 1920–30-х рр.