Перевірочно-фільтраційні табори НКВС СРСР

ПЕРЕ­ВІ́РОЧНО-ФІЛЬТРАЦІ́ЙНІ ТАБОРИ́ НКВС СРСР  — місця утрима­н­ня й пере­вірки радянських військовополонених та «оточенців». Їх класифікували як «колишніх військовослужбовців» або «спецконтингент», хоча щодо них жодних судових чи адміністративних рішень не ухвалювали. Створені 6 січня 1942, структурно належали до управлі­н­ня у справах військовополонених та інтернованих НКВС СРСР. 19 липня 1944 їх пере­дано у під­порядкува­н­ня ГУЛАГу НКВС СРСР. 28 серпня 1944 організовано від­діл спецтаборів НКВС СРСР, 20 лютого 1945 його пере­йменовано у Від­діл пере­вірочно-фільтраційних таборів НКВС СРСР (начальник — генерал-майор М. Шитіков). 22 січня 1946 Від­діл роз­формовано, його функції пере­дано ГУЛАГу НКВС СРСР. На час роз­формува­н­ня діяли 29 пере­вірочно-фільтраційних таборів, з них 4 — на українських землях: № 258 (Харків), № 0310 (Ворошилов­град, нині Луганськ), № 240 (Сталіно, нині Донецьк), № 0327 (Київ), № 0332 (Лівадія, нині АР Крим). 

Порядок організації і проведе­н­ня пере­вірки регламентовано по­становами Державного комітету оборони СРСР № 1069сс від 27 грудня 1941 та РНК СРСР № 1166-344сс від 24 січня 1944, згідно з якими всі військовослужбовці радянської армії, що були в полоні, через збірно-пере­сильні пункти мали надходити до спецтаборів НКВС на пере­вірку, звідти — до військ­коматів для від­правки до армії або, частково, на роботу в промисловість. Усі спецтабори НКВС СРСР організовували при промислових під­приємствах, під час пере­вірки військовослужбовців, окрім офіцерського складу, використовували на роботах. Упродовж війни змінився порядок проходже­н­ня пере­вірки. 

Згідно з по­становою Державного комітету оборони СРСР від 4 листопада 1944, звільнених із полону радянських військовополонених і цивільних осіб призовного віку направляли до запасних частин Червоної армії, минаючи спецтабори. Проте до спецтаборів НКВС (від лютого 1945 — пере­вірочно-фільтраційні табори НКВС) направляли «злочин­ні елементи» з числа військовополонених та репатріантів для більш при­скіпливої пере­вірки. Спецконтингент поділяли на 3 облікові групи: військовополонені й «оточенці»; рядові поліцейські, сільські старости та ін. цивільні особи, пі­до­зрювані у колаборантстві; цивільні особи (чоловіки) призовного віку, які проживали на окупованих територіях, зайнятих противником. Пере­вірку впродовж 1—2-х місяців здійснювали органи «Смершу» наркомату оборони СРСР. На 1 жовтня 1944 через спецтабори про­йшло 354 590 осіб, з них після пере­вірки направлено до армії — 249 416, у трудові баталь­йони та в охорону таборів НКВС — 36 630, заарештовано органами «Смершу» — 11 566 осіб, вибуло з різних причин (зокрема у шпиталі) та померли 5347 осіб, знаходилася у спецтаборах на пере­вірці 51 651 особа (з них 5657 офіцерів). 

Після по­станови Державного комітету оборони СРСР № 9871с від 18 серпня 1945 про направле­н­ня спецконтингентів («власівців», осіб, які служили у німецькій армії, стро­йових формува­н­нях, легіонерів і поліцейських) на роз­селе­н­ня у пів­нічні ра­йони країни на становищі спецпереселенців із закріпле­н­ням у місцях роз­селе­н­ня на 6 р., пере­вірочно-фільтраційні табори пере­дано до складу ГУЛАГу. На січень 1946 у пере­вірочно-фільтраційних таборах утримували 129 937 осіб.

Завантажити статтю