Собко Вадим Миколайович

СОБКО́ Вадим Микола­йович (05(18). 05. 1912, Москва — 12. 09. 1981, Київ) — письмен­ник, кіносценарист. Член СПУ. Сталінська премія (1951), премія імені О. Бойченка (1969), Державна премія України імені Т. Шевченка (1975; за роман «Лихобор»). Учасник 2-ї світової війни. Державні та бо­йові нагороди СРСР. Закінчив Київський університет імені Т. Шевченка (1939). Працював у редакціях армійських газет, 1947—50 — завідувач від­ділу культури газети «Советское слово» при радянській військовій адміністрації в Берліні. Був головою правлі­н­ня Добровільного товариства любителів книги УРСР. Автор книг прози, поезій, публіцистики та драматичних творів, присвячених про­блемам комуністичного будівництва і моралі, витриманих у від­повід­ності до ідейно-змістових вимог КПРС, через що їх широко видавали в СРСР та країнах соцтабору (болгарською, німецькою, польською, румунською, словацькою, угорською та ін. мовами). Найві­доміші твори — трилогії «Зоряні крила» (1937—50) та «Шлях зорі» (1943—47), низка пʼєc та романів із циклу «Його величність робітничий клас». Пʼєса «Життя починається знову» (1950) і роман «Запорука миру» (1951; усі — Київ) — із повоєн­ного життя в Німеч­чині. Брав участь у засі­дан­ні президії правлі­н­ня СПУ (2 березня 1972), під час якого зі Спілки було від­раховано І. Дзюбу за книгу «Інтернаціоналізм чи русифікація?», у своєму ви­ступі він роз­критикував дисидента та його книгу й під­тримав ріше­н­ня. У Києві на вулиці Бог­дана Хмельницького, № 68 на фасаді будинку письмен­ників РОЛІТ, де мешкав С., йому встановлено бронзову памʼятну дошку (1983).