Ковшун Микола

КОВШУ́Н Микола (справжнє — Ковшик Микола Оксенті­йович; інші псевдоніми: М. Оболенський, Макогон, Сніжинський; 01. 10. 1901, м-ко Великі Сорочинці, нині село Миргородського р-ну Полтавської обл. — 1999, м. Торонто, Канада) — прозаїк, драматург, педагог. Член Обʼ­єд­на­н­ня українських письмен­ників «Слово». На­вчався у Миргородській художньо-промисловій школі, педагогічному технікумі, Київському ІНО. Вчителював у середній та вищій школах. Дебютував 1924 під псевдонімом М. Оболенський оповіда­н­нями й нарисами («У полі», «Батрачка», «Перший гість», «У лісі», «Доки грім не вдарить») у часописі «Вісті» та його мистецькому додаткові «Культура і побут». За перші твори одержав схвальні від­гуки С. Єфремова, слушні поради М. Філянського та Є. Плужника. 1934 зуси­л­лями редакторів Г. Баглюка та В. Гайдарівського в журналі «Литературный Донбасс» було на­друковано його роман «З берегів» за літературною редакцією Є. Плужника. Харківське ДВУ запланувало на­друкувати роман окремою книгою, однак зга­дані редактори були звинувачені в троцькізмі й заарештовані, а авторові пові­домлено, що твір не може бути ви­дано, оскільки в ньому не від­ображено провід­ну роль більшовиків та наявна ідеалізація куркульства. Від­тоді К. пере­став писати; викладав у Запорізькому учительському ін­ституті. У січні 1940 місто від­відав В. Сосюра, який тоді ж гостював у його хаті («Незабутня зу­стріч: спогади про В. Сосюру» // «Нові дні», 1970, лют.—берез.). Під час 2-ї світової війни з родиною емігрував, пере­бував у таборах для пере­міщених осіб (м. Ашаф­фенбурґ, Німеч­чина). Тут від­новив творчу працю, був літературним редактором тижневика «Неділя» під керівництвом Г. Которовича, публікував нариси, фейлетони. У жовтні 1947 К. під­тримав ухвали Ашаф­фенбурзького зʼ­їзду, при­єд­навшись до руху УАПЦ (соборноправної) на чолі з єпис­копом Григорієм (Огійчуком). Входив до першої малої ради означеної конфесії, за що По­становою Над­звичайного собору єпис­копів УАПЦ був від­лучений від Церкви. 1950 ви­їхав до Канади, оселився в м. Гамільтон. Після виходу на пенсію пере­їхав у Торонто, де проживала його дочка. Брав активну участь у громадському та літературному житті. В часописах «Новий шлях», «Свобода», «Нові дні» опублікував низку оповідань і нарисів («Арка смерти», «Черевики», «Хліб насущний», «Сполоханий затишок», «Смерть диктатора», «Ювілей», «Незабутня зу­стріч», «Діялектика з вітряками», «Берізка», «Серце матері», «Таємниця чорноти», «Золотоволоса Леді», «Бабине літо», «Звергають дзвони»). На літературному конкурсі видавництва «Київ» за оповіда­н­ня «Ризиковане інтермецо» отримав 2-у премію. Автор драматичних творів «Первомайська інтермедія» (1954), «Ворон кряче» (1956), «Епілог при­йде» (1975; усі — Торонто), роману «Месниця Мавра» (К., 1993). Твори К. змодельовані в раціональній, традиційній концепції, тематично однорідні: засудже­н­ня більшовицької системи, що порушувала права людини на вільне життя. Драма «Ворон кряче» увиразнює реалістичний малюнок з подій, що роз­горнулися в усій Україні під час голодомору, свідком якого був автор. В Українському народному театрі (Торонто) Г. Ярошевич по­ставив на сцені комедію «Первомайська інтермедія».