Сєверцов Олексій Миколайович
СЄ́ВЕРЦОВ Олексій Миколайович (11(23). 09. 1866, Москва — 19. 12. 1936, там само) — зоолог, анатом, еволюціоніст. Академік АН СРСР (1920) та ВУАН (1925). Премія імені К. Бера РАН (1919). Закінчив Московський університет (1889, нагороджений золотою медаллю за наукову працю «Свод сведений по организации и истории развития гимнофион»), де й працював: від 1893 — приват-доцент. Упродовж професійної діяльності з науковою метою відвідав багато країн світу, зокрема 1896–98 перебував у відрядженні у Франції, Німеччині, Італії, 1904 — у Греції та Єгипті, 1914 — у Швейцарії. 1898 захистив докторську дисертацію «Очерки истории развития головы позвоночных. 1. Метамерия головы электрического ската». 1898–1902 — екстраординарний професор кафедри зоології Юрʼєвського університету (нині Тарту, Естонія); 1902–11 — ординарний професор кафедри зоології та порівняльної анатомії Університету св. Володимира у Києві; водночас — викладач історії еволюційного вчення на Вищих жіночих курсах. 1911–30 — професор, завідувач кафедри зоології Московського університету. 1930 заснував лабораторію еволюційної морфології (нині Інститут проблем екології і еволюції імені С. РАН, Москва). Дійсний член Російського товариства акліматизації тварин і рослин (1915), почесний член Всеросійського товариства охорони природи (1924), Київського товариства дослідників природи (1925), член-кореспондент Зоологічного товариства у Відні (1926). Засновник (1916), відповідальний редактор (1916–35) «Русского зоологического журнала». Член редколегії «Большой советской энциклопедии» (1926–30). Засновник окремого напряму в біології — еволюційної морфології, послідовник дарвінізму. Праці С. та його учнів розширили уявлення про закономірності еволюційного процесу, мали значний вплив на розвиток ембріології, гістології, еволюційної фізіології, антропології. Сформулював загальновизнану в наш час теорію походження пʼятипалої кінцівки і парних плавників з 7–10-променевої кінцівки предків. Автор вчень про типи (модуси) філогенетичних змін органів і функцій, філогенетичні кореляції (координації). Описав основні напрями біологічного прогресу: ароморфоз — підвищення інтенсивності життєдіяльності організму, ідіоадаптацію — часткове пристосування до умов існування, а також ценогенез і загальну дегенерацію. Розробив теорію філембріогенезу, згідно з якою еволюція здійснюється шляхом зміни онтогенезу.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Отношения между эволюцией животных и их эмбриональным развитием // Протоколы заседаний Киев. об-ва естествоиспытателей за 1910 г. К., 1910; Этюды по теории эволюции: Индивидуальное развитие и эволюция. К., 1912; Берлин, 1921; Современные задачи эволюционной теории. Москва, 1914; Исследования об эволюции низших позвоночных // Рус. арх. анатомии, гистологии и эмбриологии. 1917. Т. 1, вып. 3; Эволюция и психика. Москва, 1922; Главные направления эволюционного процесса: (Прогресс, регресс и адаптация). Москва, 1925; Морфологические закономерности эволюции. Москва; Ленинград, 1939.