СЄ́ВЕРЦОВ Олексій Микола­йович (11(23). 09. 1866, Москва — 19. 12. 1936, там само) — зоолог, анатом, еволюціоніст. Академік АН СРСР (1920) та ВУАН (1925). Премія імені К. Бера РАН (1919). Закінчив Московський університет (1889, нагороджений золотою меда­л­лю за наукову працю «Свод сведений по организации и истории развития гимнофион»), де й працював: від 1893 — приват-доцент. Упродовж професійної діяльності з науковою метою від­відав багато країн світу, зокрема 1896–98 пере­бував у від­ряджен­ні у Франції, Німеч­чині, Італії, 1904 — у Греції та Єгипті, 1914 — у Швейцарії. 1898 захистив докторську дисертацію «Очерки истории развития головы позвоночных. 1. Метамерия головы электрического ската». 1898–1902 — екс­траординарний професор кафедри зоології Юрʼєвського університету (нині Тарту, Естонія); 1902–11 — ординарний професор кафедри зоології та порівняльної анатомії Університету св. Володимира у Києві; водночас — викладач історії еволюційного вче­н­ня на Вищих жіночих курсах. 1911–30 — професор, завідувач кафедри зоології Московського університету. 1930 заснував лабораторію еволюційної морфології (нині Ін­ститут про­блем екології і еволюції імені С. РАН, Москва). Дійсний член Російського товариства акліматизації тварин і рослин (1915), почесний член Всеросійського товариства охорони природи (1924), Київського товариства дослідників природи (1925), член-кореспондент Зоологічного товариства у Відні (1926). Засновник (1916), від­повід­альний редактор (1916–35) «Рус­ского зоологического журнала». Член редколегії «Большой советской энциклопедии» (1926–30). Засновник окремого напряму в біо­логії — еволюційної морфології, послідовник дарвінізму. Праці С. та його учнів роз­ширили уявле­н­ня про закономірності еволюційного процесу, мали значний вплив на роз­виток ембріології, гістології, еволюційної фізіології, антропології. Сформулював загальнови­знану в наш час теорію походже­н­ня пʼятипалої кінцівки і парних плавників з 7–10-променевої кінцівки предків. Автор вчень про типи (модуси) філогенетичних змін органів і функцій, філогенетичні кореляції (ко­ординації). Описав основні напрями біо­логічного про­гресу: ароморфоз — під­вище­н­ня інтенсивності жит­тєдіяльності організму, ідіоадаптацію — часткове при­стосува­н­ня до умов існува­н­ня, а також ценогенез і загальну дегенерацію. Роз­робив теорію філембріогенезу, згідно з якою еволюція здійснюється шляхом зміни онтогенезу.