СИДО́РЕНКО Віктор Дмитрович (31. 12. 1953, м. Талди-Курган, нині Талдикорган, Казах­стан) — живописець і графік. Чоловік Наталії, батько Андрія Сидоренків. Академік-засновник (1996), дійсний член (1997) НАМУ. Народний художник України (1998). Заслужений діяч мистецтв України (1992). Кандидат мистецтво­знавства (2005). Професор (2002). Почесний член Академії мистецтв Узбеки­стану (2013). Віце­президент (1997–2022), президент (від 2022) НАМУ. Повний кавалер ордена «За заслуги» (2004, 2009, 2024). Лауреат Між­народного фестивалю «Золотий пере­тин» (1995). Член НСХУ (1982; голова Харківської організації — 1987–94; за­ступник голови НСХУ — 1997–2005). Закінчив Харківський художньо-промисловий ін­ститут (1979; викл. Б. Косарев), де працював асистентом, старшим викладачем, доцентом (1979–85), професором (1999–2002), а також Творчі майстерні Академії мистецтв СРСР у Києві (1988; кер. С. Григорʼєв). Народний депутат СРСР від СХУ (1989–91). Фундатор і директор Ін­ституту про­блем сучасного мистецтва НАМУ (2001–22). Магістральні концепти проєктів і серій С. — час, памʼять, історія, в яких мовою візуальних образів і композиційних структур моделюється поліваріантність інтер­претацій, множин­ність смислових прочитань. До кола творчих зацікавлень належать специфічні реалії плин­ного часу: спадщина пост­тоталітарних рудиментів, про­блематика ідентифікації особистості, що дедалі ускладнюється, пер­спективи існува­н­ня людини в новій глобалізаційній парадигмі жит­тєу­строю. Дослідницька спрямованість творчості С. поширюється і на осмисле­н­ня минулого, проте з під­креслено деідеологізованим під­ходом до культурної спадщини, активним залуче­н­ням широкого інструментарію нових медіа. Автор моно­графії «Візуальне мистецтво від авангардних зрушень до новітніх спрямувань: Роз­виток візуального мистецтва України ХХ–Х­ХІ століть» (К., 2008), низки статей в академічних ви­да­н­нях, зокрема збірниках наукових праць Ін­ституту про­блем сучасного мистецтва НАМУ. Учасник всеукраїнських, регіональних, між­народних мистецьких ви­ставок від 1978, зокрема Венеційських бієнале (2003, 2007 — спів­куратор; 2011, 2013, — комісар). Персональні — у Харкові (1989, 1992, 1997–2003), Києві (1993, від 1998), Львові (1995), Алмати (1996), Кишиневі (2025) та ін. Деякі твори С. зберігають у Національному художньому музеї України, Національному музеї «Київська картин­на галерея» (обидва — Київ), Дні­провському та Харківському художніх музеях, Музеї сучасного мистецтва «KIASMA» (Фінляндія), Єльському університеті (США), Президентському палаці (Казах­стан).