ХИМЕ́НКО Андрій Іванович (псевдоніми: Андрій Химко, Андрій Чорний; 27. 07. 1919, с. Адамівка Чигиринського пов. Київської губ., згодом Чигиринського р-ну Черкаської обл., нині затоплене Кременчуцьким водо­сховищем — 18. 12. 1991, Черкаси) — письмен­ник. Член НСПУ (1995, посмертно). Після закінче­н­ня Черкаської фельдшерської школи (1939) на­вчався заочно на літературному факультеті Дні­пропетровського університету (нині Дні­про), працював у Черкасах у санінспекції. Юнацькі вірші та дописи друкували у черкаській періодиці («Прапор комуни», «Черкаська правда», «Піонер»). Учасник радянсько-фінської війни (1940), після поране­н­ня був комісований. У червні 1941, пере­буваючи в Полтаві на стаціонарному лікуван­ні, потрапив в окупацію. Працював в українських ви­да­н­нях Черкас, друкував вірші в місцевій газеті під псевдонімом Андрій Чорний, при­єд­нався до груп ОУН. У січні 1942 за під­пільну роботу був уперше заарештований ґестапо. Остан­ній, третій, арешт ґестапо від­бував в Уманській вʼязниці (нині Черкаська обл.), з камери смертників якої був звільнений радянськими військами в грудні 1943. За доносом 1944 заарештований НКВС, засуджений як націоналіст до 10 р. концтаборів і 5 р. засла­н­ня. Покара­н­ня від­бував у печорських та інтинських таборах (Республіка Комі, РФ), де по­зна­йомився з ві­домими літераторами: Г. Кочуром, Д. Паламарчуком, Ю. Шкрумеляком, І. Гришиним-Грищуком та ін. Під час засла­н­ня активно писав і пере­кладав із німецької й польської мов, однак більшість накидок віршів і поем, романів, новел та повістей, зокрема і повість «Іван Сірко», були вилучені й долучені до слідства (1949) в таборі. Звільнений 1956 за амністією, влітку 1964 повернувся до Черкас, працював на різних роботах, був під по­стійним на­глядом КДБ. Під час остан­нього обшуку (1983) в нього вилучили машинописні чернетки збірок віршів «Ключі і кличі», «На пере­пу­т­тях», «Пісні та романси», поеми «Анти», які були повернуті авторові 1990. Х тривалий час збирав інформацію і писав епічний твір про кошового Запорозької Січі Івана Сірка, який ви­йшов друком як роман-трилогія — «Засвіти» (1990), «Між орлами і пів­місяцем» (1992) та «Під Савур-Могилою» (1993; усі — Київ). Історичну тематику Х. роз­горнув і в поемі-легенді «Анти» (Чк., 2002), художньо від­творивши українську пра­історію 4 ст. н. е. на теренах між Дні­пром, Тясмином, Россю, Гірським Тікичем, Великою Виссю та Інгулом (нині — пере­важно територія Черкащини). Про свої зу­стрічі в таборах, про життя та поневіря­н­ня роз­повів у книзі «У пазурах вампіра» (Чк., 2008). Ви­брані поезії на­друковано у серії «Незабутні» часопису «Холодний Яр» (2008, № 2). Х. був добре зна­йомий із В. Симоненком, з яким, аби не викликати пі­дозри, зу­стрічався на кручах Дні­пра, роз­повід­ав поету про те, про що той не міг знати: правду про голодомор 1932–33, табори, про жахливе нище­н­ня тоталітарним режимом української культури та національної сві­домості. Саме Х. по­ставив на могилі поета перший памʼятник. У Черкасах та Чигирині існують провулки Андрія Химка.