Рунчак Володимир Петрович
РУНЧА́К Володимир Петрович (12. 06. 1960, Луцьк) — композитор, диригент, баяніст. 1-а премія Всеукраїнського конкурсу баяністів та акордеоністів (1984). Член НСКУ (1988–2021), Асоціації «Нова музика». Закінчив Київську консерваторію (1984; оркестровий факультет: кл. баяна М. Різоля, кл. диригування Г. Гозулова; 1986 — композиторський факультет). Працював у Київській організації НСКУ: консультант (від 1988), відповідальний секретар (1994–2004). Секретар Національної всеукраїнської музичної спілки. Від 2019 — старший викладач кафедри композиції, інструментовки й музично-інформаційних технологій та кафедри деревʼяних духових інструментів Національної музичної академії України (Київ). Створює музику для симфонічного та камерного оркестрів, малих ансамблів, хорів, солістів; його твори виконують на міжнародних фестивалях сучасної музики в Україні та за кордоном. Як диригент виступає із заснованим ним 1989 камерним ансамблем «Нова музика в Україні» (колектив разом з рекординговою компанією «Atlantic» видав 10 дисків з творами сучасних композиторів). Організатор міжнародних та всеукраїнських фестивалів та концертів; художній керівник міжнародних фестивалів «День українського баяна і акордеона», «Kharkiv contemporary» та «Нова музика в Україні». Його авторські концерти проходять у Києві, Харкові, Луцьку, Мюнхені, Парижі, Нью-Йорку. Твори композитора друкують видавництва «4ʼ33ʼʼ» (Німеччина), «Agenda edizioni musicali Вologna» (Італія), «Astra» (Польща), «New Consonant Music» (Бельгія), «Бібліотека хору “Київ”»; записи здійснюють фірми «Aurophon» і «Stadt Witten» (Німеччина), «Sub Rosa» (Бельгія), «Cambria» (США). На 3-му каналі «Культура» Національної радіокомпанії України 10 р. вів передачу «Нова музика в Україні». За його ініціативи в Україні вперше прозвучали окремі оркестрові та ансамблеві твори композиторів-класиків 20 ст., зокрема Е. Вареза, А. Веберна, Л. Ноно, К. Штокгаузена, Д. Лігеті, Л. Беріо. За роки диригентської діяльності Р. здійснив понад 300 світових та українських премʼєр сучасних музичних творів. Як запрошений диригент виступав з Національним симфонічним оркестром України, Національним одеським філармонійним оркестром, Заслуженим симфонічним оркестром Національної радіомовної компанії України, з симфонічними та камерними оркестрами Львівської, Одеської, Харківської, Запорізької, Луганської, Рівненської філармоній, з музичними колективами Казахстану, Болгарії, Ізраїлю, Франції, Італії, Польщі. 2007–08 та 2010–11 працював головним запрошеним диригентом Державного камерного оркестру Азербайджану імені К. Караєва.
Додаткові відомості
- Основні твори
- для симфонічного оркестру — «In memoriam» (1984), симфонії — «Симфонія плачів» (1985), 4 камерні: «Пам’яті Б. Лятошинського» (1986), «Духовні піснеспіви» (1988), № 3 (для флейти з оркестром, 1991), № 4 (Semper fidelis, 2011); 2-га симфонія (1987), «Credo» (3-я симфонія для солістів і оркестру; сл. Л. Кисельова, Л. Костенко, В. Симоненка, 1986, 1991), «Страсті по Владиславу» (для акордеона та оркестру, 1988), «Requiem» (для сопрано, тенора та симфонічного оркестру, 1990); Концерти для саксофона (1987), флейти (2017), кларнета (2025) з симфонічним оркестром; «Реквієм» для сопрано, баритона та камерного ансамблю (1990); «Дуелі» (квадро-музика 3 для симфонічного (духового) оркестру, 1995), «Forte/piano» (концерт для симфонічного оркестру без фортепіано, 2008), «Чи не я це, Господи?» (2009), «Портрети композиторів» (сюїта в 4-х частинах для концертного духового оркестру, 2018), «Я бачила Бога» (дві історії з життя Марії Магдалени для 2-х читців та симфонічного оркестру, 2020), «Вишиванка» (музична версія візерунка для симфонічного оркестру), «П’ять зірок» (концерт для квінтету дерев’яних духових інструментів та симфонічного оркестру; обидва — 2024); для 4-х саксофонів — «Contra spem spero» (1990); для різних камерних складів — цикл «Homo Ludens», 1–12 (1991–2020); для 4-х кларнетів — «Мистецтво німих звуків» (1997), квадро-музика: № 1, № 2 (обидві — 1994), № 3 (1998); «Чи чарівна флейта?» — музичний дарунок В.-А. Моцарту (концерт для флейти та оркестру, 2017); «Україна — назавжди» (увертюра для симфонічного оркестру); «Давайте фантазувати разом» — для скрипки та фортепіано (обидва — 2021); «П’ять зірок» — концерт для духового квінтету та симфонічного оркестру (2024); камерна кантата № 2 для сопрано та ансамблю (вірші Л. Костенко); «Подорож штучного інтелекту Україною» — для флейти та фортепіано (обидва –2026) та ін.; для оркестру народних інструментів — фольккантата «Чумацькі пісні» (слова народні, 1987), для 9-ти солістів — фолькконцерти: «Плач і спів» № 1 (1989), «Голосіння та співаночки» (1989, 2000), «Як козаки Султану листа писали» (1991); для сопрано, кларнета, фортепіано — «Голосіння» (1999), концерт № 2 для ударного квартету (1991), концерт № 3 для кларнета, ударних та фортепіано (2024); для мішаного хору — кантата-реквієм «Невільницькі пісні» (сл. Лесі Українки, 1989), триптих «Неповторність» (сл. Л. Костенко, М. Вінграновського, І. Драча, 1985), «Елегія» (сл. М. Вінграновського, 1993); «Одного вечора на хуторі біля Диканьки» — диптих для саксофона та фортепіано (2022), «З історії фольклору (майбутнє, сучасне, минуле)» — квартет саксофонів № 3 (2025); духовні композиції — «Господи помилуй» (1990), «На смерть Ісуса», «Молитва» (обидві — 1993); п’єси для окремих інструментальних ансамблів.
Людина 