Кант

Визначення і загальна характеристика

КАНТ (від лат. cantus — спів, пісня) — різновид пісен­ного жанру, тісно повʼязаний із виникне­н­ням і роз­витком поезії. Поширений у Центр. (Польща, Словач­чина, Німеч­чина, Угорщина) і Сх. (Україна, Білорусь, Росія) Європі у 16–18 ст. В Україні, окрім К., використовують різні терміни для по­значе­н­ня цього жанру: пісня, книжна пісня, духовна пісня, псальма, коляда. Термін «К.» ймовірно походить із шкіл. драми епохи бароко. В Україні К. — одноголос. або триголос. пісен. жанр на текст силабіч. поезії (з тенденцією до тонізації). Його поява повʼяз. із виникне­н­ням на­прикінці 16 ст. поезії давньоукр. книжною мовою. Дехто з поетів, зокрема К. Транквіліон-Ставровецький (1-а пол. 17 ст.), за­значав, що вірші можна спів­ати. К. зʼявилися в середовищі духовенства, монастирів, братс. шкіл, колегіумів, Києво-Могилян. академії, а потім поширилися у побуті міського і сільс. насел. Спочатку виникли духовні К. (духовна пісня, псальма), згодом — на текс­ти світс. поезії. К. — найчастіше витвір поета й композитора в одній особі — зберігав традицію анонімності навіть у тих випадках, коли автор був ві­домий (іноді імʼя автора зашифровувалося в акровіршах). К. створювали такі видатні укр. письмен­ники та церк. й культурні діячі, як Д. Туптало (Димитрій Ростовський), Ф. Прокопович, Є. Славинецький, Т. Щербацький, Г. Сковорода та ін. Студенти (писали К., ви­вчаючи курс поетики) і мандрівні дяки поширювали К. серед міського та сільс. насел. Світс. К. пред­ставляють побут.-роз­важал. пласт укр. муз. культури. К. фіксувалися у рукопис. зб.-спів­аниках (їх називали кантиками, кантичками). В Україні збереглися пере­важно рукописні спів­аники духов. К. 17–18 ст. Виявле­н­ням рукописів та їхніми описами за­ймалися літературо­знавці І. Франко, М. Грушевський, М. Возняк, В. Перетц, музико­знавці М. Грінченко, О. Шреєр-Ткаченко, Ю. Медведик, Л. Корній та ін. Спів­аники духов. К. складалися з темат. груп пісень, присвяч. Ісусові Христу, Богородиці та чудотвор. іконам, різним святим, а також покаян­них та молитовних. Найпоширеніший репертуар духов. К. уві­йшов до «Богогласника», на­друк. у Почаїв. лаврі 1790–91. У ньому зафіксовано й нові зразки, створ. на­прикінці 18 ст. Духов. К. пере­важно притаман­на лірична й панегірична емоц. сфери. Рукописні спів­аники містять і світс. К., здебільшого лірич. і жартівл. змісту («Нещаслива доля без милого жити», «Скажи мені, соловейку, правду», «Щиголь тугу має», «Веліла мені мати зелен ячмінь жати» тощо). У світс. К. яскраво виражені звʼязки з укр. нар. пісен­ністю.

Любовно-лірич. К. став основою жанру пісні-романсу, в 2-й пол. 18 ст. вони функціонували паралельно. Триголос. К. притаман­ний паралел. рух 2-х верх. голосів терціями й бас, що створює гармонічну опору; в інтонац. сфері проявляються різні жанр. джерела — укр. церк. монодії, нар.-пісен­ні й танц. елементи (укр., польс.). Існувала практика викона­н­ня К. з різним словес. текс­том на одну мелодію.

Укр. К. формувався й роз­вивався у тісному звʼязку з польським. Деякі зразки остан­нього включалися в укр. спів­аники; укр. автори використовували мелодії окремих польс. К. Від 2-ї пол. 17 ст. укр. К. поширився в Росії й від­так зберігся в рос. спів­аниках. Існували звʼязки між К. і муз. номерами шкіл. і вертеп. драм. На мелодії ві­домих К. виконували деякі муз. номери в драмах (у «Комическом дѣйствії» М. Довгалевського, «Комедії на Успеніє Богородиці» Д. Туптала), окремі з них зафіксовано в спів­аниках духов. К.

Духовні К. набули пошире­н­ня в лірниц. середовищі. П. Демуцький здійснив записи К. від лірників Київщини (пере­важно Таращан. пов.) і видав їх із на­звою «Ліра і її мотиви» (К., 1907). Деякі різдвяні духовні К. уві­йшли в обряд колядува­н­ня, який поширений донині в традиції українського народу. Кантову фактуру та інтонаційність використовували композитори партес. музики (17–18 ст.), хор. творів 2-ї пол. 18 — поч. 19 ст. (М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель). Звʼязки з К. простежуються в хор. номерах опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Хор. обробки К. здійснювали М. Лисенко, М. Леонтович, К. Стеценко, О. Кошиць. 1916 у Києві від­бувся концерт укр. К., організов. О. Кошицем. На­прикінці 20 ст. до жанру К. зверталися В. Губа («Закличний кант», «Віват, столице ро­зуму, віват»), Г. Гаврилець («Мати милосердна», «Щиголь тугу має» із муз.-сценіч. дійства «Золотий камінь посіємо») та ін.

Літ.: Израилев А. Псальмы или духовные канты, сочинения святителя Димитрия Митрополита Ростовского. Москва, 1889; Франко І. Наші коляди. Л., 1890; Грушевський М. Спів­аник з початку XVIII ст. // Зап. НТШ. Л., 1897. Т. 15; 1899. Т. 17; Перетц В. Малорус­ские вирши и песни в записях 16–18 вв. С.-Петербург, 1899; Возняк М. Матеріали до української пісні і вірші. Л., 1913; 1914; 1925; Щеглова С. «Богогласник»: Истор.-лит. ис­следование. К., 1918; Релігійні канти та псальми українського народу. К.; Ві­день, 1920. Вип. 1; Возняк М. Два спів­аники половини й третьої четвертини XVIII в. // Зап. НТШ. Л., 1922. Т. 123; Яворский Ю. Материалы для истории старин­ной песен­ной литературы в Подкарпатской Руси. Прага, 1934; Шреєр-Ткаченко О. Історія української музики. Т. 1. К., 1980; Маценко П. Українські канти. Він­ніпеґ, 1981; Івченко Л. Взаємодія усної і писемної традиції в жанрі канта // Муз. твір: сутність, аспекти аналізу. К., 1988; Її ж. Кант як сфера взаємодії українського та російського мистецтва XVII–XVIII ст. // Укр. муз. культура минулого і сучасного у між­нац. звʼязках. К., 1989; Український кант XVII–XVIII ст. К., 1990; Корній Л. Українська шкільна драма і духовна музика XVII — першої половини XVIII ст. К., 1993; Гнатюк О. Українська духовна барокова пісня. Варшава; К., 1994; Корній Л. Історія української музики. К.; X.; Нью-Йорк, 1996. Ч. 1; 1998. Ч. 2; Барокові духовні пісні з рукописних спів­аників XVIII ст. Лемківщини. Л., 2000; Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть. Л., 2006.

Л. П. Корній

Завантажити статтю