Канюк Зиновія

КАНЮ́К Зиновія (1837, с. Хлівище, нині Кіцман. р-ну Чернів. обл. — 21. 03. 1915, м. Вашківці, нині Вижниц. р-ну Чернів. обл.) — поетеса. Мати Сергія, бабуся Яреми Канюків. Закін. 4-класну школу в м. Кіцмань. Записувала нар. пісні й легенди, під впливом яких від 1878 складала власні вірші у жанрі коломийки, поеми. Друкувалася у віден. москвофіл. виданні «Просвѣщеніе», чернів. г. «Буковина», «Руська рада». Очолювала товариство «Мироносиці», яке у роки 1-ї світової війни опікувалося сиротами. Поетеса оспівувала красу рідного краю («Черемош», «Буковині», «Наша ненька Буковина»), переймалася долею жіноцтва, висловлювала докори на адресу «русина мягкого, що зрікся роду свого», його віри та мови. Симпатії авторки були на боці «русина твердого», «що любить своє» та відстоює його у боротьбі. Поезії К. позначені жіночністю, образністю й романтичністю, пронизані роздумами про біди народу та безрадісне життя жінки-трудівниці. У поемі «Устим Кармелюк» розкрила постать нар. месника з Поділля. Творчістю К. цікавився О. Маковей, в архіві якого збереглася її рукописна зб. «З хвиль журби», підготовлена сином до друку. Літературознавець і письменник М. Івасюк опублікував у г. «Буковинське віче» (від 21 грудня 1991) найбільшу поет. добірку К. «Сповідь матері Зиновії» із передмовою «Повернення із забуття». Низку її творів уміщено в хрестоматії «Письменники Буковини другої половини ХІХ — першої половини ХХ ст.» (Чц., 2001, ч. 1).

Завантажити статтю