Канюк Зиновія

КАНЮ́К Зиновія (1837, с. Хлівище, нині Кіцман. р-ну Чернів. обл. — 21. 03. 1915, м. Вашківці, нині Вижниц. р-ну Чернів. обл.) — поетеса. Мати Сергія, бабуся Яреми Канюків. Закін. 4-класну школу в м. Кіцмань. Записувала нар. пісні й легенди, під впливом яких від 1878 складала власні вірші у жанрі коломийки, поеми. Друкувалася у віден. москвофіл. ви­дан­ні «Просвѣщеніе», чернів. г. «Буковина», «Руська рада». Очолювала товариство «Мироносиці», яке у роки 1-ї світової війни опікувалося сиротами. Поетеса оспівувала красу рідного краю («Черемош», «Буковині», «Наша ненька Буковина»), пере­ймалася долею жіноцтва, висловлювала докори на адресу «русина мягкого, що зрікся роду свого», його віри та мови. Симпатії авторки були на боці «русина твердого», «що любить своє» та від­стоює його у боротьбі. Поезії К. по­значені жіночністю, образністю й романтичністю, пронизані роз­думами про біди народу та без­радісне життя жінки-трудівниці. У поемі «Устим Кармелюк» роз­крила по­стать нар. месника з Поді­л­ля. Творчістю К. цікавився О. Маковей, в архіві якого збереглася її рукописна зб. «З хвиль журби», під­готовлена сином до друку. Літературо­знавець і письмен­ник М. Івасюк опублікував у г. «Буковинське віче» (від 21 грудня 1991) найбільшу поет. добірку К. «Сповідь матері Зиновії» із перед­мовою «Поверне­н­ня із забу­т­тя». Низку її творів уміщено в хрестоматії «Письмен­ники Буковини другої половини ХІХ — першої половини ХХ ст.» (Чц., 2001, ч. 1).

Завантажити статтю