Капела бандуристів

КАПЕ́ЛА БАНДУРИ́СТІВ — народний, самодіяльний або професійний змішаний ансамбль, що обʼ­єд­нує спів­аків та інструменталістів. Перші згадки про такі колективи, зокрема на тер. Полтав. губ., містить листува­н­ня художника й фольклориста П. Мартиновича, який цікавився кобзар. традиціями. У «Спо­стереже­н­нях над лірниками та кобзарями» (1929) М. Харківа згадується ансамбл. викона­н­ня ліри і бандури. Ві­домості про спільну гру кобзарів наведено у праці К. Ухач-Охровича «Кобзарь Остап Вересай, его думы и песни» (1882). Ймовірно, згадки про це дали під­стави Г. Хоткевичу створити вокал.-інструм. ансамбль, що вперше ви­ступив на 12-му Археол. зʼ­їзді в Харкові (1902). До його складу входило 6 незрячих кобзарів — П. Древченко, П. Гащенко, М. Кравченко, Т. Пархоменко, І. Кучугура-Кучеренко, І. Нетеса, 3 лірники — С. Веселий, І. Зозуля, Ларіон, 2 скрипалі та віолончеліст. Про­грама колективу складалася з 3-х ч.: реліг.-морал., істор. і побут.-гумористичної. Започатк. Г. Хоткевичем спільне музикува­н­ня бандуристів мало продовже­н­ня в ансамблі студентів Університету св. Володимира у Києві, організованому М. Домонтовичем. 1-й ви­ступ від­бувся 1908 на вечорі памʼяті Т. Шевченка. Схвальні від­гуки на його концерти вміщував київ. тижневик «Рідний край». Згодом М. Домонтович створив у м. Золотоноша (нині Черкас. обл.) ансамбль бандуристів, які грали черніг. способом на бандурах власного виробництва. У репертуарі — пере­важно українські народні пісні («Про Бондарівну», «Про Морозенка», «Гей не дивуйте», «Чечітка» тощо). 1920–23 ансамбль досяг значного мист. рівня й виховав багато досвідчених бандуристів, які в 1920–30-х рр. стали організаторами і кер. самодіял. колективів. У травні 1918 В. Ємець заснував у Києві капелу кобзарів (див. Капела бандуристів України ім. Г. Майбороди Національна заслужена). В організац. зборах взяли участь 18 осіб, серед яких були урядовці (А. Слідюк), робітники (О. Дзюбенко, Г. Андрійчик, Г. Копан, Ф. Панченко), інж. М. Теліга (бандурист і композитор-аматор), Ф. Діброва та фахові музиканти. Грали черніг. способом. Діяльність капели вітав геть­ман Української Держави П. Скоропадський. 3 листопада 1918 колектив дав 1-й публіч. тріумфал. концерт-звіт у театрі Бергоньє. До про­грами уві­йшли думи («Про Морозенка», «Дума про смерть козака бандуриста», «Козацький похід»), нар. пісні («Та літав орел», «Гей на горі женці жнуть», «Ми гайдамаки»), інструм. композиції («Киселик», «Горлиця», «Гречаники») та автор. твори («Виклик» і «Гопак» М. Кропивницького). Закінчився концерт гімном «Ще не вмерла Україна». Капела отримала низку за­прошень на ви­ступи в «Укр. робітн. домі», «Укр. молодому театрі» Леся Курбаса, залі «Купец. зі­бра­н­ня». Востан­нє колектив ви­ступив на бенкеті Директорії УНР, що від­бувся в залі геть­ман. Міністерства нар. освіти. На поч. 1919 В. Ємець з Армією УНР залишив Київ, ви­ступав із концертами для вояків УНР, після чого емігрував. Організована ним капела на поч. 1920-х рр. діяла при Муз. товаристві ім. М. Леонтовича, від 1924 — під на­звою 1-а Київ. художня капела кобзарів, про­існувала до 1934. У різний час її очолювали Г. Копан, М. Полотай, М. Опришко, Б. Данилевський. У 1920–30-х рр. за директивами влади у містах і селах України масово почали створювати ансамблі й К. б. До 1927 організовано понад 10 кобзар. капел і багато гуртків, 1928 їх нараховувалося бл. 20-ти. У 1927 Г. Хоткевич заснував у Харків. муз.-драм. ін­ституті квартет бандуристів. 1928 від­бувся його 1-й ви­ступ, що довів яскраві художньо-виконавчі можливості інструмента (зокрема злагоджене звуча­н­ня однотип. бандур в ансамбл. грі). Серед великої кількості худож. колективів високим рівнем організації та професіоналізму на той час вирізнялися: 1-а Київ. художня капела кобзарів, 2-а Харків. художня капела кобзарів ім. Т. Шевченка та Полтав. К. б. 1-а Київ. художня капела кобзарів дала понад 1000 концертів, її діяльність під­тримували П. Демуцький, М. Грінченко, Д. Ревуцький, П. Козицький. До складу входили Г. Андрійчук, Г. Комаренко, Г. Копан, М. Полотай, Ф. Дорошко, О. Яценко й О. Дзюбенко, згодом — М. Опришко, Б. Данилевський тощо. Концерти проходили по всій Україні. 1928 на базі капели, що була на межі ліквідації через матеріал. скруту, під керівництвом М. Опришка організовано ансамбль бандуристів, у репертуарі якого — думи, істор. та нар.-побут. пісні, твори В. Верховинця, К. Богуславського, Ф. Попадича. 2-а Укр. художня капела кобзарів (або 2-а Харків. художня капела кобзарів ім. Т. Шевченка) 1920–28 дала понад 1250 концертів у різних містах України, гастролювала на Кубані, в Білорусі та РФ. Колектив виконував традиц. кобзар. репертуар, твори укр. композиторів («Прометей» К. Стеценка, «Про Морозенка» С. Людкевича, «Наш отаман Гамалія» М. Лисенка), а також твори для бандури. 1925 В. Кабачок організував і очолив Полтав. К. б. (або Укр. показову К. б.). 1928 репертуар ансамблю складався з 85-ти номерів. 21 вересня 1928 капелу обрано базовою для організації зразк. студії бандуристів (через рік вона мала стати Централ. капелою кобзарів). Її продовжував очолювати В. Кабачок, а пів­тораріч. курс навч. гри на бандурі вів Г. Хоткевич. Через брак коштів студія кілька разів була на межі закри­т­тя, Г. Хоткевич викладав у ній без­коштовно. 22 січня 1930 у залі Харків. б-ки від­бувся громад. пере­гляд студії Держ. конкурс. комісією під керівництвом П. Козицького (у присутності Наркома освіти М. Скрипника). Капелі присвоєно зва­н­ня зразк., її зобовʼязали давати бл. 20-ти концертів на місяць. Було кардинально змінено репертуар, Г. Хоткевича від­сторонено від занять. На поч. 1930-х рр. ліквідовано або роз­формовано майже всі провід­ні профес. кобзар. колективи: восени 1930 роз­палася 1-а Миргород. К. б. (згодом уві­йшла до складу Укр. хору), Конотоп. капела стала філією 1-ї Укр. худож. капели кобзарів. У січні 1934 заарешт. В. Кабачка. 1935 від­булася формал. ліквідація Полтав. К. б., згодом її обʼ­єд­нали з Київ. і Харків. капелами. Ново­створ. колектив отримав назву 1-а зразк. К. б. Наркомосу УСРР, до 1937 вона повністю пере­йшла на київ. спосіб гри та новий ідеологічно витриманий репертуар; 1941 роз­формов., 1946 від­новлена як Держ. К. б. УРСР. Під час нім. окупації частина учасників цієї капели створила у Києві Капелу бандуристів ім. Т. Шевченка. У Зх. Україні основоположником ансамбл. бандур. виконавства був Ю. Сінгалевич, який разом зі своїм учнем О. Гасюком на поч. 1940-х рр. роз­почав формува­н­ня 1-ї в Україні дит. К. б. при Будинку нар. творчості Львова й 1944 організував першу в зх. областях профес. капелу. У повоєн­ні роки активізували свою діяльність 6 К. б. Великим роз­махом по­значалася діяльність Держ. К. б. УРСР під керівництвом О. Міньківського. У 1950-х рр. колектив гастролював містами України, Молдови (1952), Сибіру та Алтай. краю (1955). Діяло багато самодіял. колективів: К. б. заводу ім. Ф. Дзержинського (Дні­продзержинськ) під керівництвом М. Лобка (від 1954 — засл.), ансамбль бандуристів Городищен. цукр. заводу (Черкас. обл.), К. б. Полтави (учасник 6-го Всесвіт. фестивалю молоді й студентів у Москві, 1957), К. б. Струсів. (Терноп. обл.) Будинку культури (див. «Кобзар» Заслужена самодіяльна капела бандуристів). Від 1980-х рр. бандур. ансамбл. рух став масовим. Нині в кожному муз. навч. закладі діє такий колектив, що бере участь у мист. заходах міста чи області. Ві­домими стали колективи Чернів., Луцького та ін. муз. училищ. Актив. просвіт. і метод. діяльністю продовжує за­йматися Нац. засл. К. б. України ім. Г. Майбороди, що гідно пред­ставляє традиц. мистецтво України в країнах СНД, Канаді, Франції, Великій Британії.

Завантажити статтю