Каплер Олексій Якович

Визначення і загальна характеристика

КА́ПЛЕР Олексій Якович (28. 09(11. 10). 1904, Київ — 11. 09. 1979, Москва, похов. у м. Старий Крим, нині АР Крим) — письмен­ник, сценарист, актор. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1969). Державні нагороди СРСР. Навч. 1919 у студії О. Екс­тер (Київ). Від­тоді — актор і реж. театрів у Києві, де з С. Юткевичем і Г. Козинцевим організував «Театр Петрушки» та молодіж. театр «Арлекін» (1920). Працював 1921–26 на Ф-ці екс­центрич. актора, організов. Г. Козинцевим та І. Траубергом у Петро­граді (згодом Ленін­град, нині С.-Петербург). Знявся у ролях Норвезького моряка («Чортове колесо»), Значної особи («Шинель»; обидва — 1926, реж. Г. Козинцев). Зав. від­ділу культури Союзу працівників мистецтв в Одесі. 1928–31 — сценарист і реж. Київ. кінофабрики. Асист. О. Довженка під час зйомок стрічки «Арсенал» (1929). Знімав агітац. і пропагандист. фільми, зокрема за влас. сценаріями («Студентка», «Право на жінку»; обидва — 1930; «Шахта 12-18», 1931). Автор сценаріїв до кінокомедії «Три товариші» (1935, із Т. Златогоровою; реж. С. Тимошенко), фільмів «Шахтарі» (1937, реж. С. Юткевич), «Ленін у Жовтні» (1937; сценарій К. «Пов­ста­н­ня» від­значено 1-ю премією конкурсу РНК СРСР, 1936), «Ленін у 1918 році» (1939, із Т. Златогоровою; реж. обох — М. Ромм; Сталін. премія за дилогію, 1941), «Вона захищає Батьківщину» (реж. Ф. Ермлер), «Котовський» (реж. О. Файнцім­мер; обидва — 1943). Під час 2-ї світової війни — військ­кор, літав до партизанів Ленінгр. обл. Газетні нариси обʼ­єд­нав у кн. «В тылу врага» (Москва, 1943). За стосунки з дочкою Й. Сталіна С. Ал­лілуєвою 1943 К. від­правили до Воркути, де пере­бував 5 р., працював фото­графом. Звільн. 1948. Без до­зволу від­відав Москву, після чого потрапив до режим. табору в Інті (обидва — Респ. Комі, РФ). Там по­зна­йомився з діячами укр. культури, зокрема Г. Кочуром, Д. Паламарчуком. Звільн. 1953, реабіліт. 1954. Від 1939 (з пере­рвами) викладав у ВДІКу, на Вищих сценар. курсах (обидва — Москва). Написав сценарії до стрічок «За вітриною універмагу», «Перші радощі» (обидві — 1956), «Не­звичайне літо» (1957; обидва — за однойм. романами К. Федіна; усі — реж. В. Басов). Спів­автор сценаріїв до фільмів «Людина-амфібія» за однойм. романом О. Бєляєва (1962, реж. В. Чеботарьов, Г. Казанський), «Смугастий рейс» (1961, спів­автор В. Конецький, реж. В. Фетін), «При­ймаю бій» (1966, реж. С. Мікаелян), телефільму «Віра, Надія, Любов» (1972, реж. І. Хмарук, Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка), рад.-амер. фільму «Синій птах» за однойм. пʼєсою М. Метерлінка (1975). Ведучий про­грами «Кінопанорама» (1966–72) на Центр. телебачен­ні у Москві. Як журналіст часто ви­ступав у пресі (пере­важно в «Литературной газете»); його полем. стат­ті викликали жваву реакцію читачів, напр., публікація на захист кіноактриси В. Холодної. Автор ст. «Кухня характеров» // «Как мы работаем над сценарием: Сб.» (Москва, 1936), «Писатель и кино» // «Октябрь», 1958, № 10.

Пр.: О значении кинодраматургии в современ­ном киноискус­стве. 1960; Киноповести. 1962; Долги наши. 1973; Загадка королевы экрана. 1979; Из­бран­ные прои­зведения. 1984. Т. 1–2 (усі — Москва).

Літ.: Козинцев Г. Алексей Каплер // Сов. экран. 1960. № 15; Агишев О. Мастер // Искус­ство кино. 1974. № 10; Друнина Ю. Горький урок человековедения // Там само. 1993. № 3.

Л. В. Череватенко

Завантажити статтю