Караґанда

КАРАҐАНДА́ (Қарағанды) — місто у Казахстані, обласний центр. Знаходиться у центрі Караґандин. вугіл. бас., за 222 км від Астани. Площа 497 км². Насел. 475 267 осіб (2012): росіян — 214 969 (50,5 %), казахів — 171 038 (36,25 %), українців — 22 631 (4,8 %). Проживають також німці, татари, корейці, білоруси, поляки, чеченці, литовці, греки та ін. Серед них значну частину становлять нащадки колиш. в’язнів Караґандин. виправно-труд. табору (див. Карлаг), які після звільнення або переведення на поселення осіли тут, а також засланих у Казахстан. Поділяється на 2 адм. р-ни: ім. Казибек Бі та Жовтневий. Вузол автомоб. шляхів, залізнична станція, аеропорт. Діють підприємства із видобутку вугілля, маш.-буд., металооброб. і харч. пром-стей. Серед міст-побратимів — Дніпродзержинськ (Дніпроп. обл.). Виникнення К. пов’язане із початком видобутку в 2-й пол. 19 ст. у цій місцевості вугілля рос. купцями, а згодом — франц. і англ. підприємцями. На копальнях працювали жителі с-щ Велика Михайлівка, Тихонівка, Зелена Балка, Новоузенка. Зі зміною влади після більшов. перевороту 1917 видобуток вугілля припинено, 1930 відновлено. Водночас розпочато зведення с-щ Майкудук, Нова Тихонівка, Пришахтинський для приїжджих робітників і фахівців, значно зросло й насел. старих с-щ. 1931 їх об’єднано у шахтар. поселення К., якому 1934 надано статус міста. Його назва у перекл. із казах. означає «чорна кров» (так казахи називали кам’яне вугілля), за ін. версією — походить від назви кущів караґани (жовтої акації). Після 2-ї світової війни до розбудови міста залучено нім. і япон. військовополонених. Масова поява українців у К. пов’язана із депортаціями розкуркулених селян та мешканців Зх. України і ув’язненнями осіб, звинувачених у приналежності до ОУН–УПА. Серед них були й священики УГКЦ — Церкви, офіційно ліквідов. в УРСР, зокрема Н. Будка (2001 беатифіков., його ікона зберігається у церкві Покрови Пресвятої Богородиці в К.). Після смерті Й. Сталіна багатьох із них звільнили, але не дозволили повернутися в Україну. Від кін. 1950-х рр. греко-катол. священики, зокрема єпископ О. Хіра й апостол. адміністратор у Казахстані та Сибіру О. Зарицький (беатифіков. 2001), нелегально відправляли Божественні Літургії, сповідали, хрестили та вінчали віруючих. 1978 римо-католики домоглися дозволу від влади збудувати храм у К., де від 1979 проводили богослужіння і священики УГКЦ. На поч. 1990-х рр. у К. почали приїжджати священики з України, 1996 завдяки допомозі нім. благодій. організації тут збудовано невелику дерев’яну церкву. Наприкінці того ж року Рим. Апостол. Престол призначив єпископа Василія (Медвіта) апостол. візитатором УГКЦ у Казахстані та Серед. Азії. 2001 у К. за сприяння меценатів із США І. та Я. Парахонюків відкрито укр. неділ. школу з класами вивчення української мови та катехізації для дітей і б-кою. Нині у К. діють церква Покрови Пресвятої Богородиці та каплиця блаженного о. О. Зарицького УГКЦ.

Рекомендована література

1. Українці в зарубіжному світі. 1991;
   Google Scholar Internet
2. Трощинський В. П., Шевченко А. А. Українці в світі. Т. 15. 1999 (обидві — Київ).
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю