КАРАНДЄ́ЄВ Костянтин Борисович (05(18). 07. 1907, с. Напольне, нині Рязанська обл., РФ — 25. 09. 1969, Львів) — фахівець у галузі електротехніки. Доктор технічних наук (1953), професор (1949), член-кореспондент АН УРСР (1957) та СРСР (1958). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1954). Державні нагороди СРСР. Закінчив Ленін­градський політехнічний ін­ститут (1930, нині Санкт-Петербург). Працював 1930–35 у Ленін­градському електротехнічному ін­ституті, 1936–37 — у Сталін­градському механічному ін­ституті (нині м. Волго­град, РФ), 1937–42 — у Ленін­градському ін­ституті інженерів звʼязку та водночас за­ступник директора з наукової роботи ВНДІ метрології (Ленін­град), 1942–44 — за­ступник директора з наукової роботи Державного ін­ституту мір і вимірювальних приладів (Москва); 1944–48 — декан електротехнічного, 1952 — радіотехнічного факультетів, 1944–58 — завідувач кафедри електровимірювальних приладів, 1967–69 — професор-консультант Львівського політехнічного ін­ституту; за сумісництвом 1952–58 — завідувач від­ділу автоматизації машин­но-будівних промисловості Ін­ституту машино­знавства та автоматики АН УРСР (Львів); 1958–67 — директор Ін­ституту автоматики і електрометрії Сибірського від­діле­н­ня АН СРСР (м. Новосибірськ, РФ). Засновник і головний редактор журналу «Автометрия» (Новосибірськ). 1967 за станом здоровʼя повернувся до Львова. Наукові дослідже­н­ня присвячені роз­роблен­ню точних методів електричних вимірювань, методів вимірюва­н­ня великих і малих струмів, малих електрорушійних сил, класифікації методів електричних вимірювань, теорії мостових методів тощо. Низка наукових праць стосується питань електровимірювальних приладів з напів­провід­никовими випрямлячами, телеметрії і за­стосува­н­ня лічильно-роз­вʼязувальних при­строїв у вимірювальних схемах, геофізичного приладобудува­н­ня.