КАРБОНА́ТИ ПРИРО́ДНІ — клас мінералів, солей вугільної кислоти Н2СО3. Роз­різняють К. п. нормальні (без­водні та водні), кислі (бікарбонати), а також із вмістом додатк. аніонів [OH]−, F− або Сl− і складні, які містять аніони [SO4]2− або [РО4]3−. Найпоширенішими катіонами К. п. є двохвалентні Ca, Mg, Fe, Mn, Ba, Sr, Pb, Zn, Cu та ін., зрідка трьохвалентні Nі, Аl, Bi, іноді Ce, La, а також чотирьохвалентний U та ін. елементи; дуже поширені по­двійні солі. К. п. часто утворюють числен­ні ізоморфні ряди з повним або обмеженим заміще­н­ням. Характерним є також явище поліморфізму (кальцит і арагоніт). К. п. кри­сталізуються пере­важно у тригонал. (структура кальциту — магнезит, родохрозит, сидерит, доломіт, смітсоніт) та ромбіч. (структура арагоніту — стронціаніт, вітерит, церусит) сингоніях, рідше — у гексагонал., моноклін. та ін. Більшість К. п. у чистому ви­гляді без­барвні; за наявності сильних хромофорів Fe, Mn, Cu колір може бути брунатним, рожевим, жовтим, зеленим тощо. Твердість 3–5. Густина 1,5–8 г/см3. У воді, за винятком карбонатів лужних металів, нерозчин­ні. Майже всі К. п. при на­гріван­ні роз­кладаються, не плавлячись, на оксид від­повід. металу та діоксид вуглецю. Бувають як екзоген. (хім., біо­ген.), так і ендоген. (магматич., метаморфіч., гідротермал.) походже­н­ня. К. п. використовують у багатьох галузях: у металургії як флюс. сировину та для виготовле­н­ня вогнетривів, при виробництві цементу та ін. будматеріалів; у хім., папер., скляній, оптич. пром-стях. Деякі з них, що утворилися у зонах окисле­н­ня рудних родовищ, є рудами металів: Pb, Zn, Cu, Fe, Mn та ін.