Карбонати природні

Визначення і загальна характеристика

КАРБОНА́ТИ ПРИРО́ДНІ  — клас мінералів, солей вугільної кислоти Н₂СО₃. Розрізняють К. п. нормальні (безводні та водні), кислі (бікарбонати), а також із вмістом додатк. аніонів [OH]⁻, F⁻ або Сl⁻ і складні, які містять аніони [SO₄]²⁻ або [РО₄]³⁻. Найпоширенішими катіонами К. п. є двохвалентні Ca, Mg, Fe, Mn, Ba, Sr, Pb, Zn, Cu та ін., зрідка трьохвалентні Nі, Аl, Bi, іноді Ce, La, а також чотирьохвалентний U та ін. елементи; дуже поширені подвійні солі. К. п. часто утворюють численні ізоморфні ряди з повним або обмеженим заміщенням. Характерним є також явище поліморфізму (кальцит і арагоніт). К. п. кристалізуються переважно у тригонал. (структура кальциту — магнезит, родохрозит, сидерит, доломіт, смітсоніт) та ромбіч. (структура арагоніту — стронціаніт, вітерит, церусит) сингоніях, рідше — у гексагонал., моноклін. та ін. Більшість К. п. у чистому вигляді безбарвні; за наявності сильних хромофорів Fe, Mn, Cu колір може бути брунатним, рожевим, жовтим, зеленим тощо. Твердість 3–5. Густина 1,5–8 г/см³. У воді, за винятком карбонатів лужних металів, нерозчинні. Майже всі К. п. при нагріванні розкладаються, не плавлячись, на оксид відповід. металу та діоксид вуглецю. Бувають як екзоген. (хім., біоген.), так і ендоген. (магматич., метаморфіч., гідротермал.) походження. К. п. використовують у багатьох галузях: у металургії як флюс. сировину та для виготовлення вогнетривів, при виробництві цементу та ін. будматеріалів; у хім., папер., скляній, оптич. пром-стях. Деякі з них, що утворилися у зонах окислення рудних родовищ, є рудами металів: Pb, Zn, Cu, Fe, Mn та ін.

Завантажити статтю