Карма

КА́РМА (із санскриту — дія­н­ня, справа, дія) — поня­т­тя низки релігійно-філософських систем, яке означає закон та результат пере­втілень без­смертної душі, принцип, що зумовлює логіку реінкарнації. За­звичай концепт «К.» характер. для культури Сх. (зародився в реліг.-філос. культурі Індії), проте від кін. 19 ст. це поня­т­тя по­ступово поширюючись на Зх. — і в філос.-езотерич. уче­н­нях, і в буден. світо­гляді, стало корелятом справедливої від­плати за добрі та погані вчинки як в емпірич. житті, так і за його межами. У ведичну епоху його використовували в контекс­ті ритуалу принесе­н­ня жертви, який мав під­тримувати світ. порядок, актуалізувати до нового циклу роз­витку косміч. енергій, що знаменувало оновле­н­ня буття на косміч., соц. і персон. рівнях. В епоху Упанішад у звʼязку з роз­витком концепції реінкарнації К. почали по­значати дії, що спричиняють гол. риси на­ступ. втіле­н­ня особистості. Ця тенденція досягла свого логіч. заверше­н­ня в індуїзмі, у якому К. охоплювала не лише фундаментал. біо­соц. модуси існува­н­ня особистості (стать, здоровʼя, термін життя, соц. статус тощо), а й екзистенціал. — тугу, від­чай або любов і щастя, а також його онтол. можливості в справі подола­н­ня люд. недосконалості — в ході пере­втілень людина може набувати статусу божества. У буддизмі К. є амбівалент. реальністю: з одного боку, закріпачує особистість в межах емпірич. світу пере­роджень, з ін. — може стати способом звільне­н­ня від тягаря без­конеч. пере­роджень, способом виходу у нірвану. У більшості традицій К. є і дією, і законом від­плати за дію, і результатом дії. Усе, що робить людина, творить її К., хорошу чи погану (залежно від якості діянь). З ін. боку, К. — вплив звершених особистістю вчинків на характер теперіш. і майбут. її існува­н­ня; у цьому ро­зумін­ні вона подібна до понять «доля», «фатум», «фортуна» тощо. Водночас у концепціях К. сут­тєвого значе­н­ня набуває морал. й екзистенціал. активність особистості, вільне обра­н­ня нею світо­гляду та світовід­ноше­н­ня. У результаті К. по­стає всесвіт. справедливістю, від­повід­но до вимог якої особистість через усві­домлені чи неусві­домлені морал. провини є приреченою на страж­да­н­ня або за просвітлене у морал. сенсі життя набуває свободу, щастя, любов. Для людини християн. культури поня­т­тя «К.» вступає в резонанс із ключовими для неї цін­ностями «морал. закон», «справедливість», «свобода», «від­повід­альність», що зумовлює роз­по­всюдже­н­ня поня­т­тя на Зх. не лише у масовій сві­домості, а й у середовищі інтелектуалів.

Завантажити статтю