КАРМАЛЮ́К Павло Петрович (24. 12. 1907 (06. 01. 1908), с. Осівці, нині Брусилівського р-ну Житомирської обл. — 08. 05. 1986, Львів) — спів­ак (баритон), педагог. Професор (1969). Народний артист СРСР (1960). Лауреат Всеукраїнського конкурсу виконавців (Київ, 1945). Закінчив Київську консерваторію (1941; клас Д. Євтушенка). З початку другої світової війни мобілізований до фронтового ансамблю. Після поране­н­ня 1943 демобілізований, був артистом Саратовського театру опери та балету. 1944–70 — соліст Львівського театру опери та балету імені І. Франка. Водночас 1949–77 викладав у Львівській консерваторії: від 1967 — завідувач кафедри сольного співу. Володів голосом рідкісного, мʼякого оксамитового тембру, рівним в усіх регі­страх, яскравим акторським обдарува­н­ням. У камерному репертуарі — твори Й.-С. Баха, Ґ. Ґенделя, В.-А. Моцарта, Л. ван Бетговена, Ф. Шуберта, Ф. Ліста, Й. Брамса, О. Алябʼєва, М. Глінки, О. Даргомижського та ін. Вагоме місце посідали твори українських композиторів — М. Лисенка, Я. Степового, К. Стеценка, Д. Січинського, С. Людкевича, К. Данькевича та ін., обробки українських народних пісень та пісні народів світу. Записав на платівки українські пісні, зокрема лемківські («Ой ми, яко ми», «Я сам хлопець справедливий», «Полетів би на край світу»), романси, арії з опер. Гастролі в країнах СНД, Польщі, Чехії, Словач­чині, Румунії, Болгарії. Серед учнів — М. Галій, Н. Дацько, С. Криворучко, В. Лужецький, П. Ончул, В. Федотов, С. Фіцич, В. Чайка.