БОГОЛЮ́БОВ Михайло Микола­йович (11 (24). 01. 1918, Київ — 25. 11. 2010, С.-Петербург) — сходо­знавець. Син Миколи Михайловича, брат Миколи Микола­йовича та Олексія Микола­йовича Боголюбових. Доктор філологічних наук (1957), професор (1959), академік РАН (1990). Державні нагороди СРСР. Навч. в Укр. ін­ституті лінгвіст. освіти (1935–36), закін. Ленінгр. університет (1941). Працював викл. Військ. академії (Москва, 1941–44), на філол. факультеті Моск. університету (1944– 46), Ленінгр. університету (від 1946): у 1960–95 — декан, від 1995 — почес. декан схід. ф-ту. Водночас — науковий спів­робітник Ленінгр. від­діл. Ін­ституту сходо­знавства АН СРСР (1946, 1958–61). Читав лекції в Каліфорн. (Лос-Анджелес, Берклі), Тегеран. і Кабул. університетах. Осн. напрями наук. діяльності: порівнял.-істор. ви­вче­н­ня іран. мов, етимол. роз­відки та публікація памʼяток согдій. писемності, хорезмій. мови та дослідже­н­ня арамей. написів. Праці з перс., таджиц., хорезмій., ягноб., согдій., араб., євр. мов.