Полтавський хрестовоздвиженський монастир

Визначення і загальна характеристика

ПОЛТА́ВСЬКИЙ ХРЕСТОВОЗДВИ́ЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИ́Р — памʼятка архітектури національного значе­н­ня України. Заснований 1650 на горі над р. Полтавка як чоловічий монастир з благослові­н­ня Київського митрополита Сильвестра Косова ігуменом Мгарського Преображенського монастиря (див. Мгарський Свято-Преображенський чоловічий монастир УПЦ МП) Калістратом на кошти полтавського полковника М. Пушкаря, козацького старшини І. Іскри, міщанина І. Крамаря та ін. Ймовірно, у тому ж році під час від­відин Полтави у монастирі побував геть­ман Б. Хмельницький. Первісно всі будівлі були деревʼяними. 1695 його ро­зорили татари, 1709 — шведи. 1689—1709 зведено головний храм монастиря — мурований Хрестовоздвиженський собор (за зразком Спасо-Преображенського собору Мгарського монастиря). У різний час його будівництвом опікувалися геть­мани І. Самойлович, І. Мазепа, генеральний писар Війська Запорозького В. Кочубей і його син — полтавський полковник також Василь Кочубей. Під час облоги Полтави навесні 1709 захоплений шведами (об­стрілювали звідси міську фортецю), після Полтавської битви 1709 завершений. Освячений 1756. Довжина храму — 30 м, висота центральної бані — 28 м, він домінує у ландшафті Полтави й околиць. Собор має 7 бань, 5 із яких роз­ташовані над основним тринефним девʼятидільним обсягом (хрестоподібно за сторонами світу), а 2 вінчають вежі, що фланкують 2-ярусний притвор; 4 престоли: крім головного, у 1-му ярусі — Благовіщенський, на хорах — святого Миколая та Усікнове­н­ня голови святого Іоан­на Предтечі. У його структурі по­єд­нано форми західноєвропейського барок­ко, давньоруських храмів 12 ст. і традиційних композицій української архітектури. 1772 майстер С. Шалматов вирізьбив із липи 4-ярусний позолочений іконостас (1933 знищений, 2010 від­новлений). У соборі поховані архі­єпис­коп Катеринославський Амвросій (Серебрен­ников) і єпис­коп Могильовський Афанасій (Вольховський). 1750 поруч збудовано одноверху муровану теплу трапезну Троїцьку церкву з вівтарями святої великомучениці Варвари і архистратига Михаїла (не збереглася), 1786 — муровану 4-ярусну монастирську дзвіницю у формах пізнього барок­ко (висота 47 м), 1770 — будинок ігумена (не зберігся), 1787 (з нагоди при­їзду до міста російської імператриці Катерини II) — т. зв. Катерининську залу, 1889 — мурований монастирський корпус із лікарнею, 1887 — однобан­ну трапезну церкву святого Симеона Бого­приїмця (на кошти купця І. Котельникова у памʼять про його померлого сина Семена), 1881 і 1887 — мури навколо монастиря, 1887 за їхніми межами — готель для прочан. У 1-й половині 19 ст. засновано монастирський цвинтар, серед похованих — єпис­коп Іларіон (Юшенов), живописці В. Волков і П. Горобець, хоровий диригент, композитор, спів­ак Г. Давидовський. 1775—98 монастир був кафедральним для Словʼянських і Херсонських (згодом — Катеринославських) архі­єпис­копів. 1797 зарахований до Чернігівської єпархії як чоловічий монастир 2-го класу. Від 1847 тут знаходилася єпис­копська кафедра, від 1884 — резиденція Полтавських вікаріїв. До монастиря була приписана Сам­псоніївська церква (освячена 1856), зведена над братською могилою російських вояків. У різний час у монастирі побували шведський король Карл XII, російський імператор Петро І (від­тоді від­відува­н­ня монастиря стало обовʼязковим для пред­ставників правлячої династії царської Росії, які при­їздили до Полтави), фюрер нацистської Німеч­чини А. Гітлер. 1923 монастир ліквідовано, 1933 зруйновано значну частину приміщень. У інших роз­ташовувалися клуб, сховище Полтавського архіву. 1942 від­новлений як жіночий монастир, 1960 знову закритий. Тут знаходилися від­діле­н­ня Полтавської психіатричної лікарні, майстерня з ремонту автомобілів, склади тощо. Від 1990 діє жіночий монастир УПЦ МП. 1981—2000 проведено ре­ставрацію монастирських будівель.

Літ.: Мазанов П., прот. Полтавский Крестовоздвиженский монастырь. 2-е изд. П., 1891; Святители Амвросий и Афанасий, почивающие в Полтавском Крестовоздвиженском монастыре. 3-е изд. П., 1896; Денисов Л. И. Православные монастыри Рос­сийской империи. Москва, 1908; Яблонский Д. Порталы в украинской архитектуре. К., 1955; Жук В. Хрестовоздвиженський монастир у Полтаві // Памʼятки України. 1992. № 2—3; Вечерський В. В. Українські монастирі. К., 2007.

С. І. Білокінь

Завантажити статтю