Строката-Караванська Ніна Антонівна

СТРОКА́ТА-КАРАВА́НСЬКА Ніна Антонівна (31. 01. 1926, Одеса — 02. 08. 1998, м. Дентон, шт. Техас, похована у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) — лікар-мікробіо­лог, імунолог, учасниця правозахисного руху. Дружина С. Караванського. Орден «За мужність» 1-го ступеня (2006). Після закінче­н­ня Одеського медичного ін­ституту (1947) працювала лікарем і викладачем мікробіо­логії Одеського мікробіо­логічного ін­ституту; 1950—71 — на кафедрах мікробіо­логії та епідеміології Одеських ін­ституту удосконале­н­ня лікарів та медичного ін­ституту (водночас від 1963 — молодший науковий спів­робітник Центральної науково-дослідної лабораторії; під­готувала до захисту кандидатську дисертацію). Через активний протест проти незакон­ного арешту й засудже­н­ня чоловіка у травні 1971 звільнена, згодом викладала мікробіо­логію у школі медичної технології у м. Нальчик (РФ). 6 грудня того ж року заарештована за сфабрикованою справою трьох т. зв. націоналістів О. Притики, О. Різниченка та С.-К., за звинуваче­н­ням у проведен­ні антирадянської агітації та пропаганди 19 травня 1972 засуджена на 4 р. увʼязне­н­ня в таборах суворого режиму. Покара­н­ня від­бувала у Мордовії (с. Барашево Теньгушевського р-ну, РФ); брала участь у голодних страйках жінок-політвʼязнів (Д. Гусяк, Н. Світлична, І. Сеник, І. Калинець, С. Шабатура); остан­ні 8 місяців терміну через онкозахворюва­н­ня провела у вʼязничній лікарні. 21 грудня 1971 у Львові було створено Комітет на захист С.-К. на чолі з В. Стусом. Після звільне­н­ня на­прикінці 1975 із забороною повертатися в Україну (у від­повідь від­мовилася від радянського громадянства) мешкала та працювала лікарем у м. Таруса Калузької обл. (РФ). Пере­бувала під адміністративним на­глядом. Членкиня-засновниця Української Гельсинської групи (УГГ, 1976). 9 листопада 1976 під­писала Декларацію УГГ сприя­н­ня виконан­ню гельсинських угод та її Меморандум № 1. Від 1979 — на еміграції у США, мешкала в Дентоні. Членкиня закордон­ного пред­ставництва УГГ (брала участь у ви­дан­ні її матеріалів), Американського товариства мікробіо­логів (1974) та Українського лікарського товариства Пів­нічної Америки (1980). Досліджувала процеси та явища в СРСР і Україні від початку 1990-х рр. (зокрема події в роки «пере­будови», стан православної церкви, долю вчителів, кримських татар), надавала захист і допомогу пере­слідуваним в Україні, спів­працювала з громадськими організаціями українців у США. Авторка книг про політичні ре­пресії в Україні «Ukrainian Women in Soviet Union: Dokumental Persecution» («Українські жінки в Радянському Союзі: документоване пере­слідува­н­ня», Балтімор, 1980), «A Family Torn Apart» («Сімʼя, ро­зірвана на частини», Торонто, 1981), памфлетів про політично пере­слідуваних українських жінок (1985). На її честь пере­йменовано провулок Суворова у Києві (2023) та вул. Буніна в Одесі (2024).

Завантажити статтю