Я — тридцять третя літера української абетки. Є в інших алфавітах, створених на основі словʼяно-кириличної графіки. Назву літери «я» вживають як імен­ник середнього роду. Буває велика й мала, має рукописну й друковану форми. За походже­н­ням складається з двох кириличних літер — «ѧ» (юс малий) і «ꙗ» (йотоване а). У давньоукраїнській графіці мала варіанти написа­н­ня, зумовлені типом письмата належністю писаря до певної писемної школи. Від 16 ст. зʼявляється друкована форма. У сучасній українській мові на початку слова, після голосних, апо­строфа, а також зрідка після й та ь по­значає звукосполуку [йа]; після приголосних від­повід­ає звукові [а], вказуючи на їх помʼякше­н­ня. Правилам вжива­н­ня на письмі я та інших йотованих присвячено окремі пара­графи «Українського правопису». В українській мові ця літера від­повід­ає окремому слову (особовий за­ймен­ник «я»). Нині використовують у класифікаційному поділові зі значе­н­ням «тридцять третій»: пункт «Я» роз­ділу А. При цифровій нумерації вживають як додаткову диференційну ознаку, коли низка предметів має однаковий номер: шифр № 45-я тощо.