Т

Визначення і загальна характеристика

Т  — двадцять третя літера української абетки. Є в інших алфавітах, створених на основі словʼяно-кириличної графіки. Назву літери «те» вживають як імен­ник середнього роду. Буває велика й мала, має рукописну й друковану форми. За формою накресле­н­ня — це видо­змінена кирилична літера «Т» («твердо»), запозичена з греко-візантійського уставного письма. У давньоукраїнській графіці мала варіанти написа­н­ня, зумовлені типом письма та належністю писаря до певної писемної школи. Від 16 ст. зʼявляється друкована форма. У сучасній українській мові по­значає глухий зі­мкнений пере­дньо­язиковий приголосний звук, що може бути твердим і мʼяким. Має корелят за дзвінкістю/глухістю — д. У старословʼянській кириличній писемності мала числове значе­н­ня «триста». Нині використовують у класифікаційному поділові зі значе­н­ням «двадцять третій»: пункт «Т» роз­ділу А. При цифровій нумерації вживають як додаткову диференційну ознаку, коли низка предметів має однаковий номер: шифр № 14-т тощо. Вживають у скороче­н­нях: т. (том, тонна), а також в абревіатурах (ТОВ, ТУП).

М. Г. Железняк«»

Завантажити статтю