Календар

КАЛЕНДА́Р – система відліку часу, упорядкована за роками, місяцями та днями. Перші такі системи ґрунтувалися на знаннях про періодичність рухів небес. світил. Термін «К.» походить від лат. сalendarium, що буквально означає «боргова книга». У свою чергу, слово сalendarium походить від слова сalendae (від сaleo – збуджуватися, бути неспокійним), яким у Стародав. Римі називали перші дні кожного місяця, коли боржники мали сплачувати відсотки. Осн. типи К. базуються на таких одиницях вимірювання часу: тропіч. рік – проміжок часу між двома весняними рівноденнями; синодич. місяць – проміжок часу від настання одного нового Місяця до наступного; доба – тривалість одного обертання Землі навколо своєї осі. Тропіч. рік має 365 діб, синодич. місяць – 29,5 доби. К., в якому зміна календар. місяців пов’язана зі зміною фаз Місяця, називається місячним. Таким є мусульм. К., т. зв. Хіджра. Він побудований так, що початок кожного його місяця повністю або майже збігається з моментом настання фази нового Місяця. Мусульм. К. сформувався в 7 ст.; літочислення у ньому ведеться від дня переселення пророка Мугаммеда з Мекки до Ясріба (нині м. Медина, Саудів. Аравія; за Юліанським календарем – 16 липня 622, п’ятниця). У Хіджрі місяці мають почергово 29 і 30 діб; 12 місяців становлять 1 рік; у році – переважно 354 доби. З кожних 30-ти р. 11 є високосними – тобто такими, що мають по 355 діб. Оскільки місяч. рік на 11 діб коротший за соняч., то при накладанні Хіджри на європ. К. (соняч.) початок кожного нового року переходить з однієї дати на іншу. В Афганістані, Ірані, Пакистані разом з місяч. використовують і соняч. К., запроваджений в 11 ст. Літочислення в цих країнах починається від 622, в його основі лежить періодичність руху Сонця, а не Місяця; рік починається 21 березня. За своєю будовою місяч. К. не відображає змін пір року, а тому є незручним для землеробства. Місячно-соняч. К. враховує як зміни місяч. фаз, так і річний рух Сонця. Це досягається уведенням 13-го місяця. 19 соняч. р. дорівнюють бл. 235 місяч. місяцям (цикл Метона), з них 12 р. мають по 12 місяч. місяців і 7 – по 13. Такий К. використовували у Вавилонії, Стародав. Китаї, Юдеї, Стародав. Греції та Римі. Ним користуються при встановленні дня християн. Пасхи (див. Великдень), а також в Ізраїлі, де літочислення ведеться від «створення світу» – 7 жовтня 3761 до н. е. Соняч. К. налічує 12 місяців. Свого часу його використовували в Стародав. Єгипті, а також у деяких місцевостях Індії та в Центр. Америці. Сучас. міжнар. К. є сонячним, бере свій початок від римського. У давнину на укр. землях використовували К., що мав 13 місяців, які збігалися з місяч. фазами, а рік починався 1 березня. До 46 р. до н. е. римляни користувалися місячно-соняч. К. Згідно з реформою Гая Юлія Цезаря, в Римі був запровадж. соняч. К., розроблений єгипет. астрономом Созігеном (отримав назву Юліанського). Тривалість року була встановлена в 365 днів. Щоб урахувати різницю в 1/4 дня (астрон. рік тривав 365 днів і 6 год.), кожного 4-го р. до 6-го дня перед 1 березнем додавали 1 день. Отже, день 24 лютого, за нашим літочисленням, римляни рахували двічі, через що він називався у них біссекстус (двічі шостим). Рік із вставленим зайвим днем називався біссекстиліус (звідси – високосний).

Початок року був перенесений на 1 січня. У 1 ст. в літ. колах поширилася неофіц. ера «від заснування Риму» (21 квітня 754 до н. е.). 325 Юліан. К. визнано християн. Церквою на 1-му Вселен. (Нікей.) соборі. Нині обчислення за ним називають старим стилем. Від 313 ведеться рахунок за індиктами, що є важливою складовою техніки визначення днів православ. Пасхи для кожного року. На ґрунті Юліан. К. рим. імператори стали своїми декретами визначати той чи ін. рік як такий, що мав вважатися початком подальшого літочислення – нової ери (від лат. aera – число, початк. цифра, початок системи літочислення). Так з’явилося багато різних ер. Найбільшого поширення набула ера Діоклетіана (пізніше вона отримала назву «ера св. мучеників»), що починалася 29 серпня 284 (день сходження Діоклетіана на престол). У 6 ст. християн. богослови стали запроваджувати власні ери (початки) літочислення «від створення світу» (за Біблією). Найбільш визнаними з них були: ера Африкана, за якою перший рік поширеної в Рим. імперії ери від заснування Риму – за сучас. літочисленням 754 до н. е. – мав вважатися 4747, александрійська – відповідно 4739, візантійська – 4755. Тоді ж виникла практика датування років «від Різдва Христового», або від т. зв. ери Діонісія (остання назва походить від імені рим. монаха Діонісія Малого, який при складанні таблиці Пасхалій вирахував, що 248 р. ери Діоклетіана є 532 р., що минув від Різдва Христового); згідно з літочисленням за цією ерою, 754 після заснування Риму став вважатися першим роком ери Діонісія. Від 7–8 ст. датування подій за цією ерою поширилося в європ. країнах (крім Візантії). Нині воно є найуживанішим у міжнар. практиці та істор. науці: до «Р. Х.», «a. Ch.» (ante Christum natum); «A. D.» (Anno Domini) та після «Р. Х.», «p. Ch.» (post Christum natum). У СРСР еру Діонісія позначали «н. е.» («наша ера»). У Київ. Русі після прийняття християнства літочислення вели від «створення світу», яке, за розрахунками візант. богословів, відбулося 21 березня 5509 до н. е. Від 14 ст. літочислення на укр. землях вели також і від Різдва Христового, календар. рік починався в цивіл. житті 1 березня, а в церк. – 1 вересня. Від кін. 15 ст. і цивіл., і церк. новий рік починався 1 вересня. 1700 за наказом рос. царя Петра I в Рос. державі, зокрема й в Україні-Гетьманщині, початок року перенесено на 1 січня. Тоді ж уведено лічбу років від Різдва Христового. За Юліан. К. рік на 11 хв. і 14 сек. довший за тропічний. Тому через кожні 128 р. від дати запровадження цього К. день аст-рон. рівнодення припадає на 1 день раніше, ніж це має бути за Юліан. К. Так, наприкінці 16 ст. весняне рівнодення припадало на 11, а не на 21 березня, як було встановлено 1-м Вселен. (Нікей.) собором. Для усунення розбіжності рим. папа Григорій XIII (див. Григоріанський календар) у своїй буллі наказав наступну після четверга 4 жовтня 1582 п’ятницю вважати 15 жовтня. За Григоріан. реформою, кожні 400 юліан. р. скорочувалися на 3 дні (високос. вважали лише ті роки повних століть, перші дві цифри яких діляться на 4 (1600, 2000, але не 1700, 1800, 1900). Григоріан. К. довго не визнавали протестант. і православні країни. Укр. православні діячі (Г. Смотрицький, В. Суразький, С. Зизаній та ін.) активно виступали як проти запровадження нового стилю, так і проти використання Григоріан. К., особливо після введення його Польщею 1583. Григоріан. К. є офіц. в Україні (відповідно до Закону УЦР від 12 лютого 1918 «Про встановлення нового стилю») від 16. 02(01. 03). 1918. У Росії він набув чинності 01(14). 02. 1918. Григоріан. К. має низку вад: різна тривалість календар. місяців (від 28 до 31 дня); невпорядкованість чергування місяців різної тривалості; різна тривалість кварталів (чвертей року; від 90 до 92 днів); перше півріччя завжди менше другого (на 3 дні в звичай. році та на 2 дні – у високосному); початок року, місяців та ін. визначні дні припадають на різні дні тижня; кількість робочих днів у місяцях різна: від 23 до 27 за 6-денного і від 19 до 23 за 5-денного робочого тижня. Різниця в днях між Юліан. і Григоріан. К. зростає: у 16–17 ст. вона становила 10 днів, у 18 – 11, у 19 – 12, у 20 і 21 – 13; у 22 ст. становитиме 14 днів (див. також Церковний календар, Український календар).

Літ.: Идельсон Н. История календаря. Ленинград, 1925; Россовская В. А. Календарная даль веков. Москва; Ленинград, 1936; Селешников С. История календаря и его предстоящая реформа. Ленинград, 1962; Бикерман Э. Хронология Древнего мира. Москва, 1975; Климишин І. А. Календар природи і людини. Л., 1975; Його ж. Календар і хронологія. Ів.-Ф., 2002.

В. В. Бушанський

К. називають також друков. довідк. видання у вигляді таблиці (табель-К.) або книжки, що містять відомості про рік, місяці й числа, дні тижня, осн. свята, астроном. дані та може бути доповнене інформацією з різних галузей життя, текстами літ. творів, ілюстрат. матеріалами. Окрім К. книжок і К.-журналів їх використовують як плакати, сувеніри. і реклам. альбоми, зшитків тощо. Друков. К. розрізняють за формою (перекидні, відривні, настіл., настінні та ін.) й тематикою (реліг., молодіжні, жін., присвяч. відомим особам, для представників певних професій тощо). Календарно-астроном. таблиці були відомі ще в древ. єгиптян. Найдавніші зі збережених К. – рим. місячні чисельники 354 р. Попередниками сх.-слов’ян. К.-місяцесловів є календарні орнаменти на глиняному посуді черняхів. культури (2–5 ст.) у вигляді геом. фігур, розміщених у певній послідовності. У Київ. Русі за язичниц. часів роль К. виконували ритуал. фібули (метал. застібки для одягу) із зображенням макрокосму, а після запровадження християнства – святці, мартирологи, місяцеслови, Четьї-Мінеї, що містили молитви на кожен день. Часто К. вміщували на початку богослужбових книг, зокрема в Остромировому Євангелії 1057 перед окремими текстами зазначали день тижня та відповідне ім’я святого. В «Ізборнику Святослава» (1076) подано поради й повчання, що робити у «щасливі» й чого уникати в «чорні» дні. Подібні відомості вносили до апокрифів. Світські К. з’явилися в Європі в 13–14 ст. (частіше під назвою Альманах). Перший друков. К. у Європі на 1448 видав нім. нар. мовою Й. Ґутенберґ. Першою спробою друков. К., автором якого був укр. учений Ю. Дрогобич, вважають кн. «Iudicium prenosticon Anni MCCCCLXXX III currentis…» («Прогностична оцінка поточного 1483 року…», Рим, 1483), де подано елементи астроном. знань, науково обґрунтов. прогноз двох місяч. затемнень, характеристику політ. становища в Європі, зокрема Україні. 1525 Ф. Скорина видав у м. Вільно (нині Вільнюс) К. під назвою «Малая подорожная книжиця», що містила псалтир, часослов, акафісти, канон, К. і пасхалію. 1581 в Остроз. друкарні І. Федорова вийшов корот. поет. К. – «Хронологія» А. Римші, де зазначено осн. церк. свята, кожному місяцю присвяч. вірші, подано його назви лат., івритом і «простою» (тогочас. білорус.-укр.) мовами. Після підписання унії 1595 І. Потій і К. Терлецький для майбут. уніатів видали в Римі «Календар римський новий».

1700 Києво-Печер. друкарня випустила перший на тер. Рос. держави «Календарь, или Мѣсяцословъ». 1720 Петро І заборонив поширювати україномовні К. і надалі велів видавати місяцеслови, як і ін. літературу в Україні, лише рос. мовою. 1738 цар. уряд наказав спалити всі К., ввезені зі Львова, а народу в Києві й усій Україні використовувати рос. К., дозвіл видавати які на той час мала лише Петербур. АН.

1845 у Києво-Печер. лаврі надруковано К. «Полный христианский мѣсяцесловъ зъ присовокупленіемъ разныхъ статей російской истории, къ Киевской єпархіи относящихся», у якому, крім церк. відомостей, подано покажчик київ. князів, статті з історії, матеріали про церкви, монастирі тощо. 1864–1915 Києво-Печер. друкарня видавала «Киевский народний календарь» (випуск 1867 містить гравюри Л. Кваса).

У 17 і 18 ст. були популярними К., видані у Львові й Замості польс. мовою, зокрема Ормінського, С. і Ф. Невеських і особливо С. Дуньчевського («Kalendarz polski i ruski», 1725–75). Найпоширенішим на всій тер. України був «Kalendarz Gospodarski» (друкували польс. і рос. мовами 1760 або 1780–1864 спочатку в бердичів. друкарні, після її закриття – в Києві та Житомирі). Цей К. перевидавали в різних містах України, зокрема у Харкові (1797, 1799, 1808, 1809). На зх.-укр. землях К. розвивався як двомовне видання («Календар новий львівський польський і руський на 1774 р.», почаїв. «Календар польський і руський на 1775 р.»). Виходили також К. польс. мовою «Pielgrzym Lwowski» (1822) і нім. «Der Pilgar vom Lember» (1823), укладені за участі історика Д. Зубрицького. К. укр. мовою друкували неперіодично від 1850 у Львові, Пряшеві, Перемишлі, 1904 – у Києві (під назвою «Веселка»). Зацікавлюють К. «Перемишлянинъ» за ред. о. А. Добрянського (1850–61, 1863, 1864), «Львовянинъ, приручений і господарський місяцословъ» (1861–62, 1882–84), укла-дений В. та Я. Величками. 1862 вийшов перший жін. К. «Перемишлянка». Першим гуморист.-сатир. був К. «Фуркало» (Коломия, 1869). Період. вид. К. розпочав Ставропігій. інститут у Львові, видаючи 1864–39 щоріч. К. наук. характеру «Временникъ института Ставропигійского съ місяцесловомъ». 1870–1939 виходив К. товариства «Просвіта» у Львові (спочатку під назвою «Календар народний»), що мав універс. характер і складався з двох частин: перша містила різні типи К. (церк., астроном., мислив. та ін.), друга – інформ., госп., хронікал., наук.-популяр. та літ. розділи. На Закарпатті видано К. «Місяцословъ» (Уж., 1867), на Буковині – «Місяцословъ буковинско-русский» (Чц., 1873).

1865 завдяки реформі преси в Росії здобуто право на випуск приват. К., зокрема «Киевский народный календарь» 1864–1917 видавав О. Андріяшев; відомі також К. приват. видавців О. Гатцука та І. Ситіна («Всеобщій руський календарь», «Общеполезный календарь» та ін.). Подібні приватні К. виходили в Одесі («Новороссийский календарь», 1867), Житомирі («Волынскій народный календарь», 1885–1907), Харкові («Южно-русский сельскохозяйственный календарь», 1910–15) та ін. У Львові 1904–07 видавали «Ілюстрований музичний калєндар»; 1921–39 львів. видавництво «Червона калина» випускало щорічник «Історичний калєндар-альманах “Червоної калини”», що вміщував мемуари ветеранів укр. визв. змагань 1914–21, наук. публікації на воєнну тематику, художні твори; 1923–39 виходив календар-альманах «Дніпро». У підготовці просвітян. К., редагов. В. Лукичем (Левицьким), брав участь І. Франко. Тут друкували поезії Т. Шевченка, С. Руданського, уривки з творів І. Нечуя-Левицького, О. Кониського та ін. У Києві 1907–08 виходив аналог. К. товариства «Просвіта», де опубл. ст. «Іван Котляревський», «Де ми і скільки нас» Б. Грінченка, «Про Тараса Шевченка» В. Доманицького. Від 1909 у Києві виходив відрив. К. видавництва «Час». Своєрід. антологією укр. поезії став полтав. «Календар “Україна” на 1914» Г. Маркевича. Темат. видання з’явилися у Львові – «Робітничий календар» (1914–19) і «Селянський кооперативний календар “Товариш”» (1915–16). До 1939 на Буковині, Закарпатті виходили К., що вміщували чимало новинок худож. літ-ри. У «Календарі на переступний рік 1928» (Уж., 1927) надруковано вірші Ю. Федьковича, Марійки Підгірянки, О. Духновича, В. Ґренджі-Донського. 1921–38 видавали «Календар “Карпатської правди”» (Ужгород), де висвітлювали життя в СРСР, зокрема Рад. Україні, вміщували твори укр., чес., угор. письменників. 1918 вийшли перші рад. К. «Советский календарь на 1919 год» і «Отрывной советский календарь на 1919 год». За рішенням ВУЦВК 1920 почали системат. випуск календар. видань в Україні. 1944–49 Політвидав УРСР друкував «Календар-довідник», згодом – «Народний календар»; від 1957 – «Календар знаменних і пам’ятних дат» із корот. біографіями, списками творів відомих письменників та літ-рою про них (подібні – «Календар пам’ятних дат Волині», Луцьк; «Календар знаменних і пам’ятних дат Закарпаття», Ужгород). К. «Kárpátok» (Ужгород) вміщував також твори угор. письменників, переклади з укр. літ-ри. До 150-річчя від дня народж. Т. Шевченка (1964) видавництво «Радянська Україна» випустило «Шевченківський календар»; у видавництві «Дніпро» у формі К. 1966 вийшов «Літературний щоденник» (упорядник М. Терещенко). Від 1946 випуск К. здійснювала редакція укр. К. та худож. листівок видавництва «Радянська Україна» (від 1992 – «Преса України»). Від 1956, крім К. заг. тематики і табелів-К., випускало спец. К. для жителів сільс. місцевості, щорічні відривні К. (блоки із 374 аркушів, обкладинка та метал. окантування; на звороті обкладинки – К. на увесь рік, на кожному з листків – позначення року, місяця, числа, астроном. дані, поради, назви свят та ін.; часто використовують як настін. К.) «Промінь» і «Нива» з творами класиків укр. літ-ри, рад. та зарубіж. письменників (заг. наклад – 5 млн прим.), перекидні настіл. (бл. 2 млн прим.), табелі-К. (таблиці), кишеньк. (7 млн прим.), ілюстров. настін. К. «Мальовнича Україна», кінокалендар «Супутник», сувенір. ілюстров. кишеньк. щомісячники. Наприкінці 1990-х рр. значно розширилася тематика відрив. К. – з’явилися К. для жінок, бабусь, астрол., посівні, молодіжні тощо.

К. випускали також в укр. діаспорі. 1894–1914 видавали «Калєндар Руського народного союзу в Америці». Під час 1-ї світової війни виходили К. для укр. емігрантів і війська у Відні, таборах полонених Вецляр та ін. Бачван. українці друкували «Руски календар за югославянских русинох» (від 1920). К. видавали також різні громад. і церк. організації у Варшаві, Кракові, Празі, Берліні (містили істор. матеріал, відомості про культурне життя і політ. події на укр. землях та про життя українців в еміграції). Цінні для історії укр. поселення в США К. Укр. нар. союзу (від 1897), Укр. робітн. союзу (від 1911), «Провидіння» (від 1918) й ін.; у Канаді К. «Українського голосу» (від 1915), «Канадійського фармера» (від 1920) й ін.; у Бразилії К. «Праця» (від 1921); в Арґентині К. т-в «Просвіта» і «Відродження». У К. для укр. насел. за кордоном опубл. знач. матеріал про укр. письменників: «Календар для американських русинів на рік 1910» (Нью-Йорк), «Український народний календар “Світло”» (Буенос-Айрес, 1941), «Лемківський народний календар» (США), «Український календар» (Польща).

У роки незалежності України розпочато видання низки К.-щорічників, зокрема від 1995 виходить «Український історичний календар» (видає редакція ж. «Київська старовина»), від 1996 – «Українознавство» (започатковане у Київ. університеті як наук.-популярне видання). Друкуються обл. щорічні К. знамен. і пам’ят. дат.

Літ.: Пчілка Олена. Українські календарі // Рідний край. 1907. № 12; Щурат В. Дещо про календар // Калєндар «Неділя». Л., 1930; Як постали календарі // Калєндар «Криниця» на рік 1936. Л., Б. р.; Календар – книга знання // Калєндар для всіх. Л., 1936; Селешников С. И. История календаря и хронология. Москва, 1972; Стрельський В. І., Титаренко П. Г. Історія календаря. К., 1975; Історія української дожовтневої журналістики. Л., 1983.

Л. В. Рябець

Рекомендована література

1. Идельсон Н. История календаря. Ленинград, 1925;Google Scholar
2. Россовская В. А. Календарная даль веков. Москва; Ленинград, 1936;Google Scholar
3. Селешников С. История календаря и его предстоящая реформа. Ленинград, 1962;Google Scholar
4. Бикерман Э. Хронология Древнего мира. Москва, 1975;Google Scholar
5. Климишин І. А. Календар природи і людини. Л., 1975;Google Scholar
6. Його ж. Календар і хронологія. Ів.-Ф., 2002.Google Scholar
7. Пчілка Олена. Українські календарі // Рідний край. 1907. № 12;Google Scholar
8. Щурат В. Дещо про календар // Калєндар «Неділя». Л., 1930;Google Scholar
9. Як постали календарі // Калєндар «Криниця» на рік 1936. Л., Б. р.; Календар – книга знання // Калєндар для всіх. Л., 1936;Google Scholar
10. Селешников С. И. История календаря и хронология. Москва, 1972;Google Scholar
11. Стрельський В. І., Титаренко П. Г. Історія календаря. К., 1975;Google Scholar
12. Історія української дожовтневої журналістики. Л., 1983.Google Scholar

Фотоілюстрації

Читати у файлі PDF