Каменеобробка

КАМЕНЕОБРО́БКА — на­да­н­ня природному каменю потрібних роз­мірів, форми і декоративного ви­гляду (фактури) шляхом роз­пилюва­н­ня (роз­колюва­н­ня) на заготовки вирізаних із масиву гірських порід каменів (блоків), обрізува­н­ня цих заготовок за роз­мірами (або на­да­н­ня їм певного профілю) та облагороджува­н­ня лицьової поверх­ні виробу. Ін. назва — художнє каменярство. Природ. камінь використовували в буд-ві ще на початку люд. цивілізації (Єгипет, Греція, Рим, Візантія). Завдяки довговічності, міцності, декоративності, легкості обробле­н­ня він тривалий час був осн. буд. матеріалом. Від­повід­но до функц. при­значе­н­ня майбут. обʼєкта камінь під­давали легкому оброблен­ню або зовсім не обробляли (для оборон. обʼєктів); інтенсивно ж обробляли під час спорудже­н­ня сакрал. споруд, склепів, гробниць, пірамід та ін.

На території України одними з найдавніших обʼєктів із тесаного каменю вважають т. зв. скринькові похова­н­ня племен археол. культури кулястих амфор (3 тис. до н. е.). Першим камʼяним храмом стародав. України-Руси була Десятин­на церква в Києві (996) з інтерʼєрами, оздобленими мармуром. Серед найдавніших камʼяних монум. споруд України — Спасо-Преображенський собор (1030) та Борисоглібський собор (1123; із білокамʼяними капітелями, оздобленими різьбленим орнаментом т. зв. звіриного стилю та стилізов. рослин. декором; обидва — у Чернігові). Серед камʼяних споруд на тер. Галичини від­значають Успен. собор (1187, не зберігся) у м. Галич (див. Галич давній), з якого походить камʼяний рельєф із різьбленим фантаст. змієм; храм св. Пантелеймона (1200; збережено білокамʼяну кладку стін, пер­спективні білокамʼяні портали). Із тер. галиц. дитинця походять вапнякові й алебастрові блоки з профільов. та орнам. різьбле­н­ням. Накопичені у княжий період зна­н­ня, вмі­н­ня і досвід камʼяного будівництва отримали продовже­н­ня у Львові. Нім. мандрівник М. Ґруневерґ, описуючи приміще­н­ня Високого Замку (16 ст.), за­значав, що всі двері, брами, ворота, вікна прикрашені різьбленим каменем. Під час від­будови міста після пожежі (1571) було заборонене спорудже­н­ня з дерева. Перші зведені з каменю житл. споруди у Львові отримали назву «камʼяниці». Для буд. робіт використовували тверді й мʼякі вапняки, пісковики, зрідка алебастр. Міцний (твердий) вапняк із верх. горизонтів за­стосовували у кон­структивно від­повід­ал. частинах це­гляних будівель (з нього споруджували фундаменти, нижні поверхи, наріжні частини). Із каменю мостили тротуари, вулиці, личкували оборон­ні рови, зводили мости. Обробле­н­ня тесаних блоків, при­знач. для декор. потреб, полягало у шліфуван­ні, поліруван­ні, личкуван­ні для на­да­н­ня виробам від­повід. якості. Під час обробле­н­ня архіт. деталей із пластич. характеристиками (архіт. різьбле­н­ня) використовували техніку, притаман­ну скульптурі. Осн. асортимент виробів каменяр. ремесла становили: 1) рустовані деталі; 2) дверні портали, вікон­ні обрамле­н­ня, каміни; 3) різьблена дрібна пластика (маскарони, картуші, під­пʼятники, замкові камені, ат­тики). Декор. опрацюва­н­ня камʼяних блоків (рустика) було кількох видів: легка, з гладко обтесаними краями, рівномірно стесана з чотирьох боків рустика; хрещата або діамантова; груба (дика, печерна). Найбагатшими формами пред­ставлена діамантова рустика: камʼяний блок обробляли подібно до шляхет. каменів. Важкими масив. рустами зміцнювали наріжні партії будівель та їхні цокол. частини. Як декор. елемент рустовані деталі використовували ще в буд-ві Давньої Греції, Італії, зокрема Флоренції. З тесаного каменю робили склепінчасті, парусні, хрещаті, зміцнені тягами пере­кри­т­тя. Архівні джерела зрідка фіксують імена майстрів і виконану ними роботу, більшість творів каменеоброб. ремесла анонімні. Складні за рисунком дверні та вікон­ні прорізи (роз­глядали як пере­хідні від готики до ренесансу) виготовляли майстри на поч. 16 ст. Великого пошире­н­ня мистецтво оформле­н­ня двер. і вікон. прорізів набуло на­прикінці 16 — у 1-й пол. 17 ст. До найкращих взірців львів. каменярства належать портали фасадів «Чорної камʼяниці», каплиць Трьох Святителів і Боїмів, колиш. Королів. арсеналу, портал Єзуїт. колегії, Докторів. камʼяниці (пл. Ринок) та будинку Войнаровського на вул. Руська. Окрему групу складають портали з надпортал. віконечком. Як своєрід. композиц. при­йом надпортал. вікна були дуже поширені в арх-рі Латвії, Чехії та Словач­чини, де їх називали «світликами». Нині портали кін. 16 — 1-ї пол. 18 ст. збереглися в житл. обʼєктах пл. Ринок, на тер. колиш. укр., вірм. та євр. кварталів. Ві­домі твори можна умовно поділити на три групи: у першій пере­важає декор. композиція, у другій — архітектурна, у третій органічно по­єд­нано елементи обох груп. Для частини будинків майстри виготовляли рельєфи-герби Львова, що пред­ставлені різноманіт. формами, часто із за­значеною датою побудови обʼєкта. Найдавнішим твором такого типу є герб-картуш міського муру, зведеного 1608 і декоров. різьбленим орнаментом, лавровим вінком і лат. написом, виявлений під час археол. дослідж. на пл. Івана Під­кови на­прикінці 1970-х рр. Портали часто пере­міщували на ін. обʼєкт. Напр., на поч. 17 ст. у м. Самбір (нині Львів. обл.) портал зі старого будинку магістрату умонтували у нову споруду ратуші. Значне місце в продукції каменярів належало декор. заверше­н­ням — ат­тикам. Вони мали також функціонал. при­значе­н­ня. Як завершал. елемент фасаду ат­тики закривали складні за кон­струкцією дахи з ринштоками, які від­водили воду від стін за допомогою далеко висунутих ринв. Часто каменярі вирізували різноманітні рельєфи. Окремі житл. будинки пл. Ринок зберегли рельєфи з торг. символікою. На них зображено вітрильники, бочки з товарами, дельфінів (1740). Велику увагу приділяли оформлен­ню інтерʼєрів, особливо прикрашали світлиці. Між вікнами або в куті ставили на пʼєде­сталах пів­колони, на які клали пологі арки. Площину цієї архіт. композиції за­звичай декорували різьбле­н­ням. Каменярі плідно працювали також у жанрі мемор. пластики, зокрема склепів, яскраві зразки яких збереглися на Янів. та Личаків. кладовищах Львова. Окрему групу виробів каменотес. виробництва становили вірм. мемор. хрещаті таблиці, які монтували у стінах вірм. святинь або різьбили на їхніх личков. поверх­нях (т. зв. хачкари). Як свідчать архівні документи, одним із майстрів, який плідно за­ймався виготовле­н­ням мемор. таблиць, був В. Келар. Із двох його заповітів ві­домо, що він виготовив мемор. таблиці для багатьох укр., вірм., євр. кладовищ. Епігр. орнамент майстри виконували за бажа­н­ням замовників укр., польс., лат., вірм. мовами та їдиш. Із появою фабрич. виробництва, нових технологій та буд. матеріалів каменярство як художнє ремесло занепало.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю