ІНТОКСИКА́ЦІЯ (від імен­ника..., іншого... і грец. τοξιϰόν — отрута) — патологічний стан, зумовлений загальною дією на організм токсичних речовин ендоген­ного (внутрішнього) або екзоген­ного (зовнішнього) походже­н­ня. До екзоген­них токсинів належать отрути тварин­ного і рослин­ного походже­н­ня (бактеріальні токсини, зміїна отрута тощо), промислові отрути (мишʼяк, свинець, бензол тощо), ліки (при при­йомі без контролю лікаря або індивідуальної нес­прийнятливості), бо­йові отруйні речовини. До ендоген­них — речовини, що виникають в організмі при тяжких захворюва­н­нях печінки і нирок, поруше­н­нях обміну речовин, діяльності залоз внутрішньої секреції, екс­тремальних станах, а також мікробні токсини (при інфекційних хворобах), продукти роз­паду тканин (при зло­якісних пухлинах, опіках та ін.). Ендоген­на І. — отрує­н­ня продуктами жит­тєдіяльності бактерій, що знаходяться в організмі. І. речовинами, що виникають в організмі, називають аутоінтоксикацією, отрує­н­ня гормональними продуктами — токсикозом (токсикозом іноді називають і отрує­н­ня екзоген­ними отрутами). Хвороботворна дія отрут залежить від їхньої кількості, тривалості впливу, фізико-хімічних, біо­логічних властивостей, а також від ре­активності організму. Отруйні речовини можуть діяти без­посередньо на тканини або на окремі органи і системи (пере­важно на нервову, серцево-судин­ну та кровотворну) після всмоктува­н­ня, пере­шкоджати насичен­ню крові киснем, порушувати обмін­ні (біо­хімічні) процеси. Іноді І. стає провід­ним патогенетичним чин­ником, що ви­значає роз­виток клінічної картини (уремія, токсикоінфекції, тиреотоксикоз, токсична дифтерія, токсична диспепсія та ін.). Екзоген­на І. може роз­виватися внаслідок резорбтивної дії отрут під час потрапля­н­ня на шкіру і слизові оболонки, вдихан­ні парів або аерозолів, надходжен­ні в шлунково-кишковий тракт. Її характер залежить від токсичності, фізико-хімічних властивостей і кількості отрути, що потрапила в організм. Важливу роль ві­ді­грають стан організму, вік, стать та індивідуальні особливості, що впливають, зокрема, на кінетику метаболізму отрути в організмі людини. Джерелом І. може бути не сама речовина, що потрапила в організм, а продукти її метаболізму. За умовами виникне­н­ня роз­різняють побутові, професійні отрує­н­ня, ураже­н­ня отруйними, радіо­активними речовинами, компонентами ракетного палива, технічними рідинами. Серед побутових отруєнь найпоширенішими є харчові (токсини бактерій, отруйні гриби, рослини) та медикаментозні (пере­дозува­н­ня лікарського засобу, помилковий при­йом ліків, під­вищена індивідуальна чутливість організму) І. Професійні І. можуть виникати у працівників промислового виробництва і сільського господарства, де в технологічному процесі за­стосовують або утворюються шкідливі речовини, у випадках недотрима­н­ня захисних заходів і правил техніки без­пеки. За особливостями клінічного пере­бігу І. поділяють на гострі й хронічні. Гострі І. виникають при надходжен­ні в організм отруйних речовин у токсичних дозах. Їм властиві гострий початок і виражені симптоми отрує­н­ня. Хронічні І. зумовлює тривалий систематичний вплив на організм малих доз токсичних речовин (як у виробничих умовах, так і в побуті). Механізми ендоген­ної і екзоген­ної І. мають багато спільних рис, оскільки ушкоджувальним чин­ником є токсичний агент. Окрім того, І., викликана екзоген­ним чин­ником, може реалізуватися ендоген­ним шляхом. Роз­витку І. протистоять детоксикуючі системи організму, що здійснюють хімічні пере­творе­н­ня токсичних речовин на менш токсичні або роз­чин­ні речовини, які під­даються виведен­ню з організму (окисле­н­ня, гідроліз, метилува­н­ня та ін.). Ці процеси від­буваються за участі ферментних систем організму, які забезпечують зне­шкодже­н­ня та метаболічні пере­творе­н­ня отруйних речовин. Отрути, що надходять у кров, потрапляють у печінку і частково в ній нейтралізуються. І. роз­вивається при наявності в організмі такої кількості токсичних речовин, що пере­вищує можливості детоксикуючих систем, або при їхній неповноцін­ності. Тяжкість І. ви­значають за величиною токсичної дози і ре­активністю організму. Від­повід­но виділяють І. легкого, середнього та тяжкого ступенів. При І. вживають заходи, спрямовані на виведе­н­ня отрути з організму (викори­ста­н­ня адсорбентів, антидотів, фізіологічного роз­чину тощо), нормалізацію функцій організму (препарати, які під­тримують диха­н­ня, діяльність серця). При тяжкій І. за­стосовують методи інтенсивної терапії і реанімації; при не­значних отрує­н­нях — вітамінотерапію, а також симптоматичні засоби. У психіатрії термін використовують на по­значе­н­ня стану т. зв. метафізичної (філософської) І. — психічного роз­ладу, який спо­стерігається пере­важно при шизофренії в під­літковому віці і полягає у прагнен­ні вирішувати абстрактні глобальні про­блеми, від­сторонюючись від реальної дійсності.