ЗАПОРІ́ЖСЬКИЙ Павло (1892, м. Єлисавет­град, нині Кірово­град — 1971, Львів) — іконописець, військовик. Навч. в Одес. худож. училищі (від 1910). Поручник Армії УНР (1919–20). У листопаді 1920 разом з 1-ю Запороз. дивізією Армії УНР інтернов. до Польщі, пере­бував у таборі в Пикуличах (побл. Пере­мишля). Від 1923 — спів­власник і гол. художник спілки «Від­родже­н­ня» у Пере­мишлі, 1927 від­крив власну артист.-маляр. та іконописну майстерню. 1923–44 писав ікони для церков Львівщини, Бойківщини і Лемківщини, зокрема для церкви в с. Турівка (нині Під­волочис. р-ну Терноп. обл., 1928), чотири ікони до бічних престолів у с. Добра (нині Польща; 1929); роз­писував греко-катол. церкву Петра й Павла у Львові (поч. 1930-х рр.), виконав іконопис у греко-катол. соборі у м. Ярослав (Польща; 1935–37). У с. Великий Ключів (нині Коломий. р-ну Івано-Фр. обл.) 1933–34 проводив ре­ставрацію ікон, роз­писував бані у церкві св. Параскеви, створив 12 образів «Хресної дороги». Багато його робіт, виконаних у церквах на тер. Польщі після 2-ї світової війни, зникло внаслідок депортацій укр. насел. Збереглися оформле­н­ня церкви Різдва Пресвятої Богородиці (1932, с. Опарівка, нині Польща) з орнам. роз­писом бані з хрестами та тризубами, оплетеними терновими вінцями; за­престол. ікона в церкві Різдва Пресвятої Богородиці у Пере­мишлі (1943); роз­писи церкви в м. Щавне на Саніч­чині; ікона Івана Хрестителя, вивезена 1945 до Польщі. Від 1945 жив у Львові, подальша доля неві­дома.