ЗАПОРІ́ЖСЬКИЙ Павло (1892, м. Єлисавет­град, нині Кірово­град — 1971, Львів) — іконописець, військовик. На­вчався в Одеському художньому училищі (від 1910). Поручник Армії УНР (1919–20). У листопаді 1920 разом з 1-ю Запороз. дивізією Армії УНР інтернований до Польщі, пере­бував у таборі в Пикуличах (по­близу Пере­мишля). Від 1923 — спів­власник і головний художник спілки «Від­родже­н­ня» у Пере­мишлі, 1927 від­крив власну артистично-малярську та іконописну майстерню. 1923–44 писав ікони для церков Львівщини, Бойківщини і Лемківщини, зокрема для церкви в с. Турівка (нині Під­волочиського р-ну Тернопільської обл., 1928), чотири ікони до бічних престолів у с. Добра (нині Польща; 1929); роз­писував греко-католицьку церкву Петра й Павла у Львові (початок 1930-х років), виконав іконопис у греко-католицькому соборі у м. Ярослав (Польща; 1935–37). У с. Великий Ключів (нині Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.) 1933–34 проводив ре­ставрацію ікон, роз­писував бані у церкві св. Параскеви, створив 12 образів «Хресної дороги». Багато його робіт, виконаних у церквах на території Польщі після 2-ї світової війни, зникло внаслідок депортацій українського населе­н­ня. Збереглися оформле­н­ня церкви Різдва Пресвятої Богородиці (1932, с. Опарівка, нині Польща) з орнаментальним роз­писом бані з хрестами та тризубами, оплетеними терновими вінцями; за­престольна ікона в церкві Різдва Пресвятої Богородиці у Пере­мишлі (1943); роз­писи церкви в м. Щавне на Саніч­чині; ікона Івана Хрестителя, вивезена 1945 до Польщі. Від 1945 жив у Львові, подальша доля неві­дома.