ЗА́ХІД ТА СХІД — когнітивні метафори, які ви­значають специфіку двох фундаментальних шляхів людського буття у світі та культур, що обʼєктивуються на їх основі. Під Зх. ро­зуміють шлях люд. буття у світі, який актуалізується на основі антич. і християн. світовід­ноше­н­ня; у широкому сенсі слова Зх. охоплює ті регіони планети, де поширилися цін­ності антич. та християн. культур. У строгому сенсі Зх. — зх.-європ. культура, гол. цін­ностями якої є: ідея особистості (випливає із сутності християн. світо­гляду), ідея і практика тех. оволоді­н­ня природою як певним обʼєктом, що повинен під­коритися людині, та ідея історії. Сх. — шлях люд. буття у світі, що обʼєктивується у метакультурі, під­ґрунтям якої є взаємодія буд­дій. світовід­ноше­н­ня з індуїзмом, а також із даосизмом та конфуціанством; це ви­значе­н­ня Сх. в строгому сенсі — як шляху буття, що протистоїть Зх. Сх. у широкому сенсі охоплює увесь духов. обшир Азії разом із мусульман. культурою, яка є місцем зу­стрічі Зх. та Сх. Фундам. особливістю сх. шляху люд. буття є «природність»; з цього приводу Ґ. Геґель за­значав, що на Сх. Абсолют. дух досягає дійсності не у собі самому, а у сфері природи. Принциповими особливостями сх. шляху буття є також фаталізм (зумовлює дивовижну статичність традицій) та парадоксально повʼязана з ним ідея самопокара­н­ня (карми). В епоху Нового часу почалася екс­пансія Зх. на Сх., що у 19 ст. досягла апогею. Сх. культури роз­глядали як «від­сталі», такі, що пере­бувають на нижчому щаблі роз­витку, який Зх. уже про­йшов. Цим виправдовували право на цивілізатор. та реліг.-місіонер. діяльність, а також ідеологію колонізації. Проте у 20 ст. від­бувся й протилеж. процес — духовна екс­пансія Сх. на Зх. у формі реліг.-філос. систем, практик оздоровле­н­ня та бо­йових мистецтв. Це при­звело до того, що на­прикінці 20 ст. Зх. та Сх. набули статусу рівноцін. шляхів буття. Словʼян. регіон, що роз­таш. між Сх. і Зх., зважаючи на домінува­н­ня в ньому християн. релігії, тяжіє до культурно-цін­ніс. простору Зх.