Землезнавство
ЗЕМЛЕЗНА́ВСТВО — розділ географії, що вивчає закономірності формування і розвитку географічної оболонки Землі. Географічна оболонка Землі — зовнішній шар планети, в якому взаємопроникають і взаємодіють літосфера, гідросфера, атмосфера і біосфера. Її формування і розвиток відбуваються під одночасним впливом внутрішніх і зовнішніх сил Землі. Сучасний екологічний стан став реальною загрозою для здорового існування людей у багатьох регіонах планети і навіть у деяких країнах у цілому, зокрема й в Україні, тому нині важливе значення мають узагальнення результатів комплексних досліджень антропогенного впливу на довкілля, який досяг великих масштабів, пізнання і реалізація можливостей управління глобальними процесами з метою збереження природи, запобігання екологічній катастрофі. Систематична експлуатація природних ресурсів призвела до глобальних негативних змін і навіть до незворотних перетворень у природі. Землезнавство всебічно вивчає наслідки втручання людства у довкілля, застосовуючи дані моніторингів, здійснюваних у різних регіонах світу. Сучасне землезнавство спрямоване на розвʼязання складних проблем взаємин людини і природи шляхом розроблення й утілення заходів з охорони та покращення довкілля. Отже, завдання сучасного землезнавства — виявлення і вивчення загальних закономірностей розвитку природи, які відображають взаємозвʼязки та взаємозумовленість її складових компонентів та є основою функціонування як єдиного цілого. Ці специфічні географічні закономірності, як і всі закони природи, обʼєктивні й не залежать від волі людей. Структуру природного потенціалу України складають земельні (44,4 %), водні (13,1 %), лісові (4,2 %), рекреаційні (9,5 %) та інші ресурси. Розглядаючи природу як єдину взаємоповʼязану і взаємозумовлену систему, землезнавство націлює на вивчення законів її розвитку та способів оволодіння ними з метою використання у практичній діяльності.
Через тісні звʼязки соціально-економічного розвитку і можливостей доступу до природних ресурсів часто виникають протиріччя між досягненням сталості в довкіллі й економічної чи соціальної сталості, при цьому сталості у використанні ресурсів потрібно досягати за рахунок соціально-економічного розвитку. У звʼязку з цим постає питання компенсації економічних витрат. Проблеми, які виникають у світі внаслідок технологічного та економічного розвитку, створюють загрозу для стану земельних ресурсів у майбутньому, тому їх використання повинно ґрунтуватися на концепції сталого розвитку. Дедалі складнішим стає розвʼязання конфліктів між економічними, соціальними та екологічними проблемами в просторовому вимірі. Це повʼязано, по-перше, з наявністю проблеми аналізу наслідків розвитку землекористування, по-друге, зі складністю визначення пріоритетних проблем. Звідси випливає необхідність глибшого розуміння природи системи організації сталого землекористування. Важливість аналізу потенційних і наявних впливів політики та її пропозицій і необхідність забезпечення точною інформацією осіб, які ухвалюють рішення, потребують такої системи, яка може бути інтегрованою у процесі землеустрою та землевпорядкування. У звʼязку з цим визначення й аналіз впливів на довкілля можна вважати елементом підготовки до землевпорядкування сталого землекористування. Оцінювання змісту розвитку сталого землекористування полягає у визначенні впливу політики на цей процес і внесенні альтернативних пропозицій. Науково обґрунтована стратегія просторового розвитку є важливою частиною організації сталого землекористування в межах сталого розвитку, що враховує, зокрема, необхідність зменшення рівня викидів діоксиду вуглецю, інших екологічних цілі, зважаючи водночас на соціально-економічні вимоги та потреби суспільства.
Суспільні небезпеки, відвернення яких є однією з цілей землеустрою, проявляються в абіотичних, біотичних та антропогенних чинниках. Наймасштабніші втрати спричиняють спустелення, ерозія ґрунтів, забруднення вод, ґрунтів, повітря. Спустелення — один із результатів впливу людини на землю. Ерозія ґрунтів є прикладом поєднання невдалої організації землекористування з неправильним управлінням земельними ресурсами. Природна ерозія посилюється, оскільки людина істотно впливає на значні території, напр., в Африці щороку 600 тис. т родючого верхнього шару ґрунту видувається в океан. Надзвичайно великими втрати родючого шару, спричинені вітровою та водяною ерозіями, є і в Україні. Тісно повʼязане з соціально-економічним розвитком сучасного суспільства забруднення ґрунтів і вод. Через збільшення кількості та інтенсивності підприємств сільськогосподарського виробництва зростає обсяг неорганічних та органічних елементів, які забруднюють водно-ґрунтові системи. Так, однією з найістотніших проблем у Північно-Східній Європі є збільшення чисельності інтенсивних тваринницьких господарств. Забруднення повітря має не лише прямий, а й довготривалий вплив на екосистеми через можливі кліматичні зміни.
Таким чином, землезнавство має обʼєднувати поняття сталості у політиці й практичному застосуванні, організації різних типів землекористування й поліпшенні його просторових і фізичних умов. Воно є інструментом розвʼязання питань політики землекористування, використання цієї політики для правильного проектування різних типів землекористування і поліпшення його просторових та фізичних умов з метою оптимального використання й охорони природних ресурсів (упродовж тривалого періоду), враховуючи потреби і бажання сучасного та майбутнього поколінь.