Етимологія

ЕТИМОЛО́ГІЯ (грец. ἔτυμολογία, від ἔτυμον — істина і …логія) — 1) походже­н­ня та історія слова чи морфеми; 2) роз­діл мовознавства, що ви­вчає походже­н­ня й еволюцію слів та морфем. Словник. склад мов по­стійно еволюціонує; поряд із виникне­н­ням одних слів та виходом з ужитку інших ті слова, що залишаються в мові, з часом змінюють значе­н­ня, звуча­н­ня та внутр. будову, що пояснюється від­сутністю природ. звʼязку між значе­н­ням і звук. формою слова. За допомогою порівнял.-істор. методу досліджують виникне­н­ня та роз­виток мов, котрі походять від певної спіл. для них до­істор. прамови того чи ін. ступеня генет. спільності, хронол. від­даленості (напр., прасловʼян. мова, індоєвроп. прамова). Одне із зав­дань Е. — рекон­струкція прамовної лексич. системи, а також звук. форми, словотвір. будови і смислових рис лексич. складників цієї системи: праслов. *ablъko від­новлюють як етимол. під­ґрунтя укр. яблуко, рос. яблоко, польс. jabłko, серб. jабуко та ін. його від­повід­ників у словʼян. мовах. У випадку етимологізува­н­ня запозичень, тобто слів, які не належать до питомої лексики, джерело їхнього походже­н­ня встановлюють шляхом ототожне­н­ня з від­повід. словами певної спорідненої чи неспорідненої мов (напр., укр. блюдо та його від­повід­ники в ін. словʼян. мовах зводять до праслов. *bljudo, котре роз­глядають як запозиче­н­ня з ґотської). Осн. різновиди етимол. дослідж.: 1) ви­вче­н­ня генези та істор. роз­витку окремо взятих слів; 2) ви­вче­н­ня походже­н­ня та еволюції груп слів, належних до певної логіко-темат. категорії; 3) ви­вче­н­ня виникне­н­ня та роз­витку генет. угруповань слів (істор.-етимол. гнізд), обʼ­єд­наних довкола спіл. для них прамовного кореня; у межах цього під­ходу виділяють дослідж. груп істор.-етимол. гнізд лексики із семантично спорідн. коренями. Пріоритет у роз­робці двох остан­ніх під­ходів належить укр. мово­знавцям Л. Булаховському та О. Мельничуку. Окремий напрям етимол. студій — дослідж. генези влас. назв, топонімів та антропонімів (в Україні пред­ставлений роз­відками А. Білецького, П. Чучки, О. Стрижака та ін.). Спец. форма реалізації мас­штаб. етимол. дослідж., ре­презентації їх результатів — етимол. словники, обʼєктом висвітле­н­ня в яких ви­ступає лексика окремо взятої мови. Ві­домості, отримані шляхом етимол. аналізу, мають не лише суто лінгвіст. значе­н­ня, а становлять інтерес у плані звʼязків між історією мови та історією її носіїв, від­ображе­н­ня в мові їхньої матеріал. і духов. культур; мовні свідче­н­ня є важливим, інколи єдиним до­ступ. матеріалом для рекон­струкції до­істор. реалій. Витоки Е. — в антич. Греції (діалог «Кратил» Платона); за­провадже­н­ня терміна «Е.» приписують стоїкам. Наук. Е. виникла разом із порівнял.-істор. мово­знавством у 1-й пол. 19 ст. (об­ґрунтува­н­ня теор.-методол. засад Е. як науки за­пропонував А.-Ф. Потт). Сучас. етап роз­витку словʼян. етимол. студій повʼязаний з виникне­н­ням поліхроніч. лексикології словʼян. мов, від­значається особливою увагою до рекон­струкції смислової природи слів прамови та їхньої словотвір. структури, а також створе­н­ням етимол. словників нового поколі­н­ня, зав­да­н­ням яких є цілісна рекон­струкція, по­глиблена етимол. характеристика лексико-семант. та словотвір. систем прасловʼян. мови («Этимологический словарь славянских языков. Прасловянский лексический фонд», Москва, 1974–2005, вып. 1–32; «Słownik prasłowiański», Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk, 1974).

В укр. мово­знавстві етимол. студії пред­ставлені дослідж. О. Потебні, Л. Булаховського, Я.-Б. Рудницького, І. Огієнка (див. Іларіон), О. Мельничука, А. Білецького, В. Скляренка, О. Ткаченка, Т. Лукінової, Г. Пів­торака, В. Німчука, О. Стрижака, І. Желєзняк, В. Шульгача, П. Чучки, Є. Отіна та ін. В Ін­ституті мово­знавства НАНУ (Київ) створ. «Етимологічний словник української мови» (гол. ред. О. Мельничук; у 7-ми т., К., 1982–2006 ви­йшло 5 т.), ви­знаний у світ. лінгвістиці найкращим серед етимол. словників окремих словʼян. мов; під керівництвом В. Лучика укладають «Етимологічний словник суфіксів української мови». Серед етимол. словників укр. лексики — «An Etymological Dictionary of the Ukrainian Language» (Winnipeg; Ottawa, 1972, vol. 1; 1982, vol. 2; укладений Я.-Б. Рудницьким), «Етимологічно-семантичний словник української мови» І. Огієнка (А–Л; Він­ніпеґ, 1979–82, т. 1–2), «Етимологічний словник літописних гео­графічних назв Пів­ден­ної Русі» (відп. ред. О. Стрижак; К., 1985), «Прі­звища закарпатських українців: Істор.-етимол. слов.» П. Чучки (Л., 2005).

Завантажити статтю