Екологія архітектурно-будівельна

ЕКОЛОГІ́Я АРХІТЕКТУР́НО- БУДІВЕ́ЛЬНА  — галузь науки, що ви­вчає про­блеми екології архітектурно-будівельної галузі. Cформувалася на­прикінці 20 ст. на межі архітектури, будівельної фізики, будівництва, екології, етики екологічної, містобудування та архіт. фізики. Має на меті створе­н­ня гармоніч., здорового та красивого архіт.-ландшафт. середовища, під­трима­н­ня і від­новле­н­ня екол. рівноваги між забудованими й природ. територіями, одночасно задовольняючи екол. об­ґрунтов. потреби жит. (у житлі, природ. просторі та ін.), що є особливо актуальним у час швидкого роз­витку ознак глобал. екол. кризи, роз­ро­ста­н­ня міст і збільше­н­ня за­бруднень у них. Осн. роз­діли Е. а.-б. — містобуд. (урбо­екологія) та архіт. екологія — спрямовані на створе­н­ня гармоніч., красивих і комфорт. міст з екол. об­ґрунтов. середовищем для жит., під­трима­н­ня нормал. стану природ. середовища в них). Кон­струкц.-буд. екологія ви­вчає кон­структ. виріше­н­ня екол. будівель і споруд, що під­тримують природне середовище. Екологія буд. матеріалів та буд.-технол. екологія враховують вплив буд. технологій і буд. матеріалів на жит. міста та природу). Ці та ін. пробл. Е. а.-б. ви­вчають М. Реймерс, О. Тетіор, О. Яницький, С. Чистякова, Г. Ґірардет, Т. Ділстра, В. Кучерявий, Б. Мол­лісон, М. Селіванов, В. Владимиров, В. Глазичов, Ю. Курбатов, Ф. Отто, Ч. Кіберт, А. Ісаченко, І. Богова, І. Родичкін, Ю. Лебедєв, Т. Дмитрієва, В. Філін, В. Лицкевич, Л. Макриненко.

Гол. зав­да­н­ня Е. а.-б.: ви­вче­н­ня взаємодії місць роз­селе­н­ня, діяльності людини та природ. середовища, роз­робле­н­ня способів її екологізації; під­трима­н­ня урбоекол., архіт.-екол. та буд.-екол. засобами з урахува­н­ням об­ґрунтов. «екол. сліду» екол. рівноваги між місцями роз­селе­н­ня і довкі­л­лям; під­вище­н­ня якості життя у місцях роз­селе­н­ня та житл. будинках шляхом екологізації життя й діяльності людини в місті, на­ближе­н­ня до природ. середовища та його екоре­ставрація й фітомеліорація, створе­н­ня привабливого образу міста та його мʼякої взаємодії з природ. середовищем; оптимізація містобуд., ландшафт., архіт., кон­структ., технол. рішень з урахува­н­ням зниже­н­ня негатив. впливів на природу та від­новле­н­ня порушеного середовища, ре­ставрація антропоген. ландшафтів; викори­ста­н­ня екол. містобуд., архіт., кон­структ., технол. рішень під час створе­н­ня біо­позитив. (екол.) будівель та споруд, що спри­ймаються природою як споріднені з нею обʼєкти, тобто є складовими екосистеми; екол. рекон­струкція міст, окремих будівель та споруд; економія ресурсів, їх стійке спожива­н­ня, першочергове викори­ста­н­ня від­новлюв. ресурсів, зменше­н­ня від­ходів; роз­робле­н­ня «нульових», тобто від­ʼ­єд­наних від міських мереж будівель, у яких використовують лише від­новлюван. ресурси; за­стосува­н­ня природ. і подіб. до них матеріалів, а також екологічно допустимих від­ходів виробництва під час виготовле­н­ня буд. матеріалів і виробів з метою зниже­н­ня потрапля­н­ня від­ходів у довкі­л­ля; про­гнозува­н­ня й оцінюва­н­ня негатив. наслідків будівництва, екс­плуатації нових і реконстру­йованих місць роз­селе­н­ня, будівель та споруд для довкі­л­ля; своєчасне виявле­н­ня за допомогою екол. моніторингу обʼєктів, що завдають шкоди довкі­л­лю, та схвале­н­ня від­повід. рішень; екол. екс­пертиза; екол. паспортизація та сертифікація матеріалів, виробів, будівель з метою зʼясува­н­ня їх екологічності для міста; період. аналіз руху міста у бік більшої екологічності роз­витку шляхом спів­ставле­н­ня поперед. і поточ. значень індикаторів стійкого роз­витку.

Завантажити статтю