ҐЕРО́ВСЬКИЙ Георгій Юліанович (06. 10. 1886, Львів — 05. 02. 1959, м. Пряшів, нині Словач­чина) — мово­знавець, історик, педагог. Брат О. Ґеровського, онук А. Добрянського. Виховувався у діда в м. Ін­нсбрук (Австрія). Ви­вчав славістику у Чернів. (1907–09) та індоєвропе­їстику в Ляйпциз. (1909–11) університетах. Викладав рос. мову у школах м. Саратов (1918–22), Закарп. України і Сх. Словач­чини (1924–45); водночас н. с. з діалектології закарп. говорів, історії та діалектології російської мови Чес. АН і Словʼян. ін­ституту в Празі (1924–38). Голова Товариства наук і мистецтв Під­карп. Русі (1938). Очолював Православну конф. у листопаді 1944 в Мукачевому, учасники якої звернулися до Й. Сталіна з проха­н­ням при­єд­нати Прикарп. Русь до «Великої Росії». 1944–46 працював у Нар. раді Закарп. України, чл. комісії для створе­н­ня Закарп. університету. Згодом ви­їхав до Праги, 1954 — до Пряшева. Дотримувався русофіл. орієнтації. Досліджував історію, мову й літературу русинів-українців Закарпа­т­тя і Сх. Словач­чини. У карпаторус. наріч­чі (мові) виділив 8 осн. груп говорів; гуцул. говір від­ніс до т. зв. зх.-малорос. групи як такий, що зʼявився у 18 ст. разом із пере­селенцями з Поку­т­тя і Буковини. Деякі стат­ті Ґ. опубл. у кн. «Путями истории» (Нью-Йорк, 1977).