Гепатологія — Енциклопедія Сучасної України

Гепатологія

ГЕПАТОЛО́ГІЯ (від грец. ἧπαρ (ἥπατος) – печінка та ...логія) – розділ гастроентерології, що вивчає етіологію, патогенез, діагностику, клініку, лікування та профілактику захворювань печінки, жовчного міхура та жовчовивідних шляхів. Вчення про печінку складається з заг. та спец. частин. Перша присвячена вивченню її структури та функцій за фізіол. і патол. умов, а також розробленню методів дослідження. Спец. частина пов’язана з описом захворювань печінки, жовч. міхура та жовчовивід. шляхів. Ця проблема привернула до себе увагу ще в давнину. Давньогрец. лікар Гіппократ виділив осн. типи темпераменту людей на основі змішання 4-х осн. соків: крові, слизу, чорної та жовтої жовчі. Він, а згодом рим. лікар К. Ґален стверджували, що неправильне співвідношення цих соків (дискразія) призводить до захворювань печінки та жовч. шляхів. Представники кнідоської школи, за свідченням К. Ґалена, розрізняли 7 типів захворювань жовчі. До нашого часу збереглися глиняні та бронзові моделі печінки з Вавилону, за якими навч. майбутні жреці-лікарі в мед. школах. Печінк. дольки вперше описав М. Мальпіґі у 1666, а детальніше – Кірпан 1833. Відомі праці К. Бернара про відкриття в печінці глікогену свідчили про важливу роль печінки у вуглеводневому обміні. Великий внесок у розвиток Г. зробив С. Боткін. Він звернув увагу на клін. прояви жовчнокам’яної хвороби та на складності її діагностики, а також виділив інфекц. гепатит як самостійне захворювання, обґрунтував його клін. симптоматику та першим довів, що це захворювання може призвести до цирозу печінки. Опис цирозу печінки пов’язаний також з іменем Р.-Т. Лаеннека. У 20 ст. багато уваги дослідж. етіології, патогенезу, діагностики та лікування гепатитів та цирозів печінки приділили О. М’ясников, С. Подимова, С. Соринсон, Є. Тареєв, М. Ясиновський та ін. Успіхи у вирішенні теор. проблем активізували розвиток клін.-біохім. та клін.-морфол. напрямів, удосконалення хірург. техніки, розвиток анестезіології та трансплантології, сприяли становленню хірург. Г., здійсненню пересадки печінки. Виділення Г. в самостійну дисципліну супроводжувалося орг-цією спеціаліз. допомоги хворим на захворювання печінки та жовчовивід. шляхів. В Україні створено спеціаліз. гепатол. центри на базі відділень інфекц. стаціонарів, гастроентерол. відділень лікарень. Проблеми Г. вивчають фахівці низки н.-д. установ та ВНЗів, зокрема Ін-тів гастроентерології (Дніпропетровськ), терапії (Харків), хірургії і трансплантології, епідеміології та інфекц. хвороб ім. Л. Громашевського (обидва – Київ) АМНУ, Нац. мед. ун-ту ім. О. Богомольця (Київ), Київ. мед. академії післядиплом. освіти ім. П. Шупика, Донец. мед. ун-ту ім. М. Горького.

У мед. практику впроваджено ефективні діагност. методи: пункційна біопсія з гістол. дослідж. біоптатів, лапароскопія, черезшкірна холангіографія, селективна ангіографія, радіоізотопне сканування печінки, ехографія, біохім., ензимол., імунол. тести тощо. Найважливішою проблемою Г. є вивчення вірус. гепатитів – розповсюджених інфекц. хвороб людей з переважним ураженням печінки, інтоксикацією організму й нерідко жовтяницею. За етіологією розрізняють гепатити А, В, С, D, E, G. За даними ВООЗ, у світі бл. 14 млн осіб хворі на гепатит А, 400 млн – на гепатит В, 300 млн – на гепатит С, ін. види зустрічаються значно рідше. В Україні показник захворюваності на гепатит А коливається в межах 39,7–302-х випадків на 100 тис. населення, на гепатит В – 16,7– 26-ти випадків. Фахівці вважають, що це занижені показники, тому що реєструються переважно жовтяничні форми і не фіксуються безжовтяничні та безсимптомні, яких у 5–10 разів більше. Джерелом інфекції є хворі або вірусоносії. Зараження гепатитами А та Е відбувається гол. чином при споживанні контамінованих харч. продуктів і води, ін. вірус. гепатитами – при ін’єкцій. споживанні наркотиків, діагност. і лікув. процедурах з порушенням цілості шкіри чи слизових оболонок, побут. шляхом (через спільний прилад для гоління, зубну щітку, при татуюванні), з менструал. кров’ю (частіше в сім’ях), статевим шляхом, внутр.-утробно (від хворої матері до плода). Після інфікування віруси з кров’ю заносяться в печінку, де відбувається їхня реплікація, що обумовлює запально-дистрофічні зміни та руйнування печінк. клітин. Клін. прояви захворювання з’являються через 3 тижні – 6 місяців від моменту зараження. У хронічну форму можуть перейти гепатити В, С, D i G. Цьому сприяють алкоголізм, наркоманія, тривале вживання токсич. для печінки ліків, неякісне харчування, тяжкі супровідні захворювання. Хроніч. гепатит може трансформуватися у цироз печінки і рак. Нині розроблено високочутливі специфічні методи діагностики гепатитів з виявленням вірусу (імунофермент. аналіз, полімеразна ланцюг. реакція). На сучас. етапі гастроентерологи розробляють нові підходи до лікування гепатитів за допомогою комплекс. терапії препаратами альфа-інтерферону в комбінаціях з ін. противірус. засобами. Для запобігання зараженню вірусами гепатитів А та Е першочергове значення має сан.-гіг. контроль за водопостачанням, каналізацій. і очисними спорудами, громад. харчуванням. З метою профілактики ін. вірус. гепатитів особливу увагу приділяють обстеженню донорів крові та органів з метою виявлення у них вірусів гепатитів і недопущення до донорства, у мед. закладах застосовують шприци і системи одноразового використання, виконують правила стерилізаційної обробки й стерилізації колючих та ріжучих інструментів. Для специфіч. профілактики гепатитів А, В і Е запропоновано високоефективні вакцини. Важливе місце в Г. займають захворювання жовч. міхура та жовчовивід. системи. Останнім часом зростає частота захворювань на жовчнокам’яну хворобу, у зв’язку з чим почали застосовувати прогресивніші технології операцій: лапароскопічні, кріодеструкції, «зварювання» тканин та ін.

Літ.: Подымова С. Д. Болезни печени. Москва, 1993; Бабак О. Я. Досягнення і перспективи розвитку сучасної гастроентерології // Сучасна гастроентерологія і гепатологія. 2000. № 1; Харченко Н. В., Порохницький В. Г., Топольницький В. С. Вірусні гепатити. К., 2002.

Н. В. Харченко, Н. Д. Опанасюк, М. А. Андрейчин


Покликання на статтю
Н. В. Харченко, Н. Д. Опанасюк, М. А. Андрейчин . Гепатологія // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=29175 (дата звернення: 17.05.2021)