Колочинська культура

КОЛО́ЧИНСЬКА КУЛЬТУ́РА — археологічна культура. Датована серед. 5 — 7 ст. Ви­окремив Е. Симонович після опрацюван­­ня результатів проведених 1955–60 роз­копок городища Колочин побл. м. Гомель (Білорусь). Поширена у Пн.-Сх. Україні та сусід. областях РФ і Білорусі. Осн. памʼятки на території України: Великі Будки (див. Великобудківський скарб), Кудлаївка, Заярʼя, Вигори 1 і 2, Роїще, Олександрівка 1. Поселе­н­ня носіїв К. к. здебільшого роз­таш. на краю першої надзаплав. тераси, рідше — на дюнах у заплаві. Ві­домі кілька великих городищ, серед яких повністю роз­копане Колочин 1 (по периметру забудоване дере­­вʼяними спорудами стовпової кон­струкції, що водночас були укріпле­н­нями). Житла — пере­важно квадратні у плані напів­землянки пл. 11–24 м² зруб. або каркасно-стовп. кон­струкцій із центр. опор. стовпом і вогнищем, поховал. обряд — трупо­спа­ле­н­ня на стороні у ґрунт. (інколи курган.) могильниках. У захоронен­­нях, окрім посуду, зна­йдено ме­­талеві прикраси й наконечники списів. Кераміка пред­ставлена ліпними горщиками й корчагами слабо­профільов., опуклобоких та циліндроконіч. форм, гли­­няними сковородами. Серед знарядь праці пере­важають залізні серпи, ножі, рибал. гачки. Прикраси (різні типи пальчастих фібул, пряжок і деталей ременя, браслети, шийні гривни тощо) виготовлені з бронзи, рідше — срібла (загалом близькі до т. зв. старожитностей антів). К. к. виникла на основі київської культури і стала одним із компонентів формува­н­ня волинцівської культури. Її носіями, ймовірно, були угрупова­н­ня ран­ньо­істор. словʼян (венеди), а також окремі балт. племена, які мешкали на Пн. цього культур. ареалу (близькі до насел. культур типу Тушемлі та Банцерівщини).

Завантажити статтю