Колочинська культура
Визначення і загальна характеристика
КОЛО́ЧИНСЬКА КУЛЬТУ́РА — археологічна культура. Датована серед. 5 — 7 ст. Виокремив Е. Симонович після опрацювання результатів проведених 1955–60 розкопок городища Колочин побл. м. Гомель (Білорусь). Поширена у Пн.-Сх. Україні та сусід. областях РФ і Білорусі. Осн. пам’ятки на території України: Великі Будки (див. Великобудківський скарб), Кудлаївка, Заяр’я, Вигори 1 і 2, Роїще, Олександрівка 1. Поселення носіїв К. к. здебільшого розташ. на краю першої надзаплав. тераси, рідше — на дюнах у заплаві. Відомі кілька великих городищ, серед яких повністю розкопане Колочин 1 (по периметру забудоване дерев’яними спорудами стовпової конструкції, що водночас були укріпленнями). Житла — переважно квадратні у плані напівземлянки пл. 11–24 м2 зруб. або каркасно-стовп. конструкцій із центр. опор. стовпом і вогнищем, поховал. обряд — трупоспалення на стороні у ґрунт. (інколи курган.) могильниках. У захороненнях, окрім посуду, знайдено металеві прикраси й наконечники списів. Кераміка представлена ліпними горщиками й корчагами слабопрофільов., опуклобоких та циліндроконіч. форм, глиняними сковородами. Серед знарядь праці переважають залізні серпи, ножі, рибал. гачки. Прикраси (різні типи пальчастих фібул, пряжок і деталей ременя, браслети, шийні гривни тощо) виготовлені з бронзи, рідше — срібла (загалом близькі до т. зв. старожитностей антів). К. к. виникла на основі київської культури і стала одним із компонентів формування волинцівської культури. Її носіями, ймовірно, були угруповання ранньоістор. слов’ян (венеди), а також окремі балт. племена, які мешкали на Пн. цього культур. ареалу (близькі до насел. культур типу Тушемлі та Банцерівщини).
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
