ВЛА́СЕНКО Іван Микитович (25. 11. 1934, с. Недригайлів, нині смт Сум. обл. — 20. 12. 2018, Київ) — прозаїк. Чоловік Н. Конотопець. Літ. премія ім. А. Головка (1994). Член НСПУ (1973). Закін. Київський університет (1958). Працював завідувач від­ділу обл. молодіж. г. «Київський комсомолець» (1958–61), у г. «Колгоспне село» (1961–64), відп. секр. ж. «Зна­н­ня та праця» (1964–70), ст. ред. видавництва «Рад. письмен­ник» (1970–72); від 1972 — відп. секр. комісії критики та теорії літ-ри, 1979–89 — відп. секр. при­ймал. комісії СПУ. Від 1993 — ред. від­ділу науки і медицини г. «Урядовий курʼєр». Автор зб. прозових байок «Залп» (1966), «Едельвейс коха­н­ня» (1971), «Вага порожнечі» (1987), «Цап у капусті» (2003); повістей «Дорога до себе» (1972), «Олександр Пал­ладін» (1982), «Над Сулою синє небо» (1984); романів «Остарбайтер» (1980), «Коли до­зрівають каштани» (1984), «Роз­шукується без­палий» (1987, спів­авт.), «Мертві не вміють мовчати» (1994; усі — Київ). Осн. теми повістей і романів — 2-а світова війна, долі вʼязнів гітлерів. концтаборів, боротьба проти фашизму, повоєн­ні роки, актуал. про­блеми сьогоде­н­ня.