КОРЕНЕ́ВИЧ Леонід Гнатович (12. 06. 1935, с. Омелянів Козелец. р-ну Черніг. обл. — 04. 11. 2004, Київ) — письмен­ник, літературний критик, публіцист. Член НСПУ (1987). Всеукр. премія ім. І. Огієнка (2004). Закін. Ржищів. пед. училище (Київ. обл., 1955), факультет журналістики Моск. університету (1960). Звер­­нувся 1956 до По­стій. пред­став­­ництва УРСР у Москві з пропозицією створити укр. земляцт­­во, через що був змушений пере­вестися на заочне від­діле­н­ня. Від 1957 працював у ред. г. «Ве­­чірній Київ» (до 1960), «Советский по­граничник», «Робітнича газета». 1965 на вечорі памʼяті В. Симоненка в Києві ви­ступив з промовою про нього як про гідного послідовника Т. Шевчен­­ка; у ст. «Влюблен­ные в жизнь» (ж. «Дружба народов», 1966, № 2) захищав публікації віршів Б.-І. Антонича в ж. «Жовтень» (1964, № 2; 1965, № 9). У липні 1973 звільн. з роботи за «політ. не­зрілість, притупле­н­ня політ. пильності» (під­готував до друку ста­т­тю В. Пʼянова на захист роману «Собор» О. Гончара). Працював у видавництві «Радянська школа» (1973–75), г. «Рабочее слово» (1975–76). Від 1976 — ст. ред. редакції сучас. прози видавництва «Дні­про»; 1987–93 — за­ступник гол. ред. видавництва «Радянський письмен­ник»; 1993–2002 — директор Будинку письмен­ників України (усі — Київ). У 1990-х рр. першим порушив в укр. ЗМІ пита­н­ня про нагальність роз­робле­н­ня нац. про­грами книгови­да­н­ня. Автор кн. «Як по струні бе­зодні…: Кілька особистих сторінок до біо­графії шістдесятництва», «За колом сонця» (про О. Довгого; обидві — Київ, 2004), літ.-крит. статей, есеїв, сценаріїв, нарисів про М. Рильського, А. Малишка, В. Симоненка, О. Довженка, Ірину Вільде, В. Ґжицького, Є. Гуцала, І. Муратова, П. Загребельного та ін. Пере­клав з рос. українською мовою «По­­вість швидкоплин­них літ» М. Уша­­кова (К., 2004).