Бачинський Сергій Васильович

БАЧИ́НСЬКИЙ Сергій Васильович (псевд. і крипт.: С. Бас, Над­дні­прянець, Кремінчанин, Obserwator, Homunelus, Свій, Острожанин, Б-кий, Б. С., Я. Я., Я, К та ін.; 14(26). 02. 1887, м. Катеринослав, нині Дні­пропетровськ — 22. 06. 1941, Київ) — громадсько-політичний діяч, публіцист. Брат Євгена та Леоніда Бачинських. Закін. кадет. корпус у м. Орел, продовжив навч. у С.-Петербурзі у військ. Андріїв. школі, згодом у Ліс. ін­ституті. Уникаючи арешту за громад.-політ. діяльність, емігрував на поч. 1909 до Франції. У Парижі закін. матем., а в Тулузі — агроном. факультети. 1917 повернувся з еміграції на батьківщину й був обраний кер. міської та губ. організацій укр. есерів Катеринославщини. Пізніше очолив Херсон. і Таврій. губ. організації, став чл. Президії та ЦК партії укр. есерів, уві­йшов до редколегії центр. органу партії — часоп. «Боротьба». Влітку 1918 через політ. роз­біжності ви­йшов із партії укр. есерів. Разом із генералом О. Павленком-Старшим під­няв пов­ста­н­ня на Катеринославщині проти німців та геть­мана П. Скоропадського. Від селян. спілки Катеринославщини був обраний до Труд. кон­гресу, уві­йшов до складу його Президії. Діяльність Б. була спрямована на обʼ­єд­на­н­ня укр. земель у єдину Соборну укр. державу. Як заст. міністра закордон. справ уряду Директорії УНР від лютого до поч. квітня 1919 брав участь у пере­говорах із пред­ставниками Антанти в Одесі та на залізнич. ст. Бірзулі. Від літа 1919 викладав у Камʼянець-Поділ. університеті. Декан с.-г., а згодом природн. факультетів. Читав лекції з матем. аналізу, завідував каф. Продовжував громад.-політ. та журналіст. діяльність. Спів­організатор і голова Селян. соціаліст. партії. У листопаді 1920 евакуювався з урядом УНР до Тарнува (Польща), де брав активну участь у створен­ні Ради Респ. (РР) УНР. Член Президії РР, в. о. 1-го секр. РР. Від літа 1921 до серпня 1936 працював з пере­рвами у Кремʼянці, Острозі, Дермані, Луцьку, Рівному та ін. містах повіт. агрономом, учителем, дир. школи, зав. с.-г. дослід. станції. Водночас організовував осередки товариства «Просвіта» («Рідна хата») з бібліотеками-читальнями та гуртками худож., мист. творчості. Мав звʼязок із під­пі­л­лям Великої України. Влітку 1939, уникаючи чергового (9-го) арешту, нелегально ви­їхав у село під Луцьк. Не бажаючи емігрувати до Німеч­чини, повернувся в Межиріч­чя, де жив тривалий час і продовжував під­піл. роботу. 29 лютого 1940 заарешт. органами НКВС. 13 квітня 1940 його родину вивезли в Казах­стан. 24 травня 1941 Київ. обл. суд виніс вирок — роз­стріл. Вирок виконано 22 червня 1941. Похов., ймовірно, у Биківнян. лісі під Києвом.

Редакц. діяльність роз­почав 1904, коли разом із братом Євгеном видав ж. «Михайловец», продовжував у Катеринославі: «Селянська спілка» (1917), «Наше життя» (1917–18), «Республіканець» (2-а пол. 1918 — січень 1919); у Кременці — «Зоря кращого» (1922) та у Луцьку — в часописі «Народний вісник», де 1927–28 очолював агроном. від­діл. і на­друкував понад сто статей. Творчий доробок (здебільшого рукописи) знищені органами НКВС або зберігаються в архівах СБУ чи Федерал. служби без­пеки РФ (під час війни матеріали справи Б. були вивезені й зберігалися під Москвою). У матеріалах слідства (два акти вилуч. документів зі схову, а також свідчень із допитів) згадуються 3 друк., 15 неопубл. праць, зокрема: «Крути» «Шлях Української Держави», «До характеристики українських правих партій», «Що для всіх мас є добре?», «Про Петлюру та Пілсудського», «Військо і політика», «За кордоном», «Матеріали до історії української еміграції» та ін. З наяв. праць — «Народна школа у Франції» (Камʼянець-Подільський, 1919), пере­клади з Ч. Дарвіна «Походже­н­ня видів» та стат­ті, опубл. в Парижі у матеріалах кон­гресу ентомологів 1932.

Завантажити статтю