ЛА́ВРА (від грец. λαύρα — прохід, вулиця) — назва великих (із кількома храмами та значною кількістю ченців) і най­впливовіших (традиційно чоловічих) монастирів у Церквах східнохристиянської традиції, що мають особливе історичне та духовне значе­н­ня для конфесії загалом або країни роз­міще­н­ня. Керівництво лавр здійснюють намісники — архімандрити або архієреї (від 2009 у РПЦ всі намісники лавр — єпископи). Лаври за­звичай користуються особливими правами у своїх Церквах і навіть можуть мати пряме під­порядкува­н­ня (ставропігію) предстоятелю Церкви. Поня­т­тя лаври зʼявилося у 4 ст. — у Палестині так називали великі монастирі, обнесені високими стінами, у яких практикували осібне прожива­н­ня. Донині у пустелях по­близу Єрусалиму збереглися Лаври святого Феодосія Великого (нині жіночий монастир) та святого Сави Освящен­ного. У православʼї однією із най­авторитетніших є Лавра Благовіще­н­ня Божої Матері, яку від 15 столі­т­тя називають Лавра святого Афанасія Афонського (засновник монастиря), або Велика лавра (без­посередньо під­порядкована Кон­стантинопольському Патріархові). Найві­домі­ші серед інших православних лавр — Агіа лавра, або Калавритська лавра (нині не діє) у Греції, Лавра святого Давида у Грузії, Супрасльська лавра у Польщі, Свято-Троїцька Сергієва та Свято-Троїцька Олександро-Нев­ська лаври у Російській Федерації, Нямецька лавра, або Лавра Нямц і Секул у Румунії, Царська лавра (монастир Студеніца) у Сербії. В Україні функціонують Києво-Печерська Свято-Успенська лавра (статус лаври від 1182), Почаївська Свято-Успенська лавра (від 1833), Унівська Свято-Успенська лавра Студійського уставу (від 1913), Святогірська Свято-Успенська лавра (від 2004).