Колесса Філарет Михайлович

КОЛЕ́ССА Філарет Михайлович (17. 07. 1871, с. Татарське, нині Піщани Стрий. р-ну Львів. обл. — 03. 03. 1947, Львів) — фольклорист-сла­­віст, етномузиколог, літературо­­­знавець, композитор. Брат О. Ко­­лес­си, батько М. Колес­си та Д. Колес­си-Залеської, дід Ксе­­нії та Харитини Колес­сів, прадід Галини та Яреми Колес­сів, Адріана та Ореста Ґелитовичів. З родини священика. Доктор сло­­вʼян. філології (1918), академік ВУАН (1929). Державні нагороди СРСР. Закін. Стрий. гімназію (1891), де та­­кож диригував гімназ. хором. Навч. у Віден. духов. семінарії (1891–92), на філос. факультеті Львів. університету (1892–96). Прослухав курс гармонії у Віден. університеті в А. Брукнера (1891–92). Під час навч. у Відні брав участь у Словʼян. спі­­вочому товаристві при церкві св. Варвари, збирав казки, пісні, вірува­н­ня. Перша публікація — «Людові вірува­н­ня на Під­гірʼю в селі Ходовичах Стрийського повіту» (Л., 1898, перед­мова І. Франка). Під впливом творчості О. Ни­­жанківського та М. Лисенка здій­­снив обробки нар. пісень-вʼяза­­нок «Вулиця» (1895), «Квартети на хор мужеський» (1896; 1898), «Обжинки» (1898), «Наша дума. Українсько-руські народні пісні» (1902) тощо.

Під керівництвом О. Ого­­новського студіював ритміку нар. пісень у Львів. університеті. 1902–04 під­готував понад 50 транс­крипцій інструм. музики й пісень із Гуцульщини до кн. В. Шухевича «Гуцульщина» (Л., ч. 3–4). 1905 завершив моно­графію «Ритміка українських народних пісень» (ви­дана 1907 у Києві за під­трим­­ки І. Франка). 1906–07 здійснив по­їздку до Відня, Берліна та Сток­­гольма, де зна­йомився з матеріалами фоногр. архівів, із прин­­ципами порівнял. музико­знавства та його пред­ставниками — Е.-М. Горнбостелем і Й. Абрахамом у Берліні, брав участь у семінарах славіста В. Яґича, му­­зико­знавця Г. Адлера у Віден. університеті. Як чл. Етногр. комісії НТШ спів­працював з І. Франком, В. Гна­­тюком, С. Людкевичем, О. Роз­дольським, ви­ступав як транскриптор зі­браних комісією фольклор. матеріалів. 1909 разом із В. Гнатюком і О. Роз­дольським видав «Гаївки» // «Матеріали до української етнології», Л., 1909, т. 12, до яких подав 180 мелодій, класифікувавши їх за складочисловими ознаками і структурою строфи, та ста­т­тю про їх ритміку і звукоряди. 1908 з ініціативи Лесі Українки й К. Квіт­­ки ви­їхав в екс­педицію на Полтавщину для запису дум на фоно­граф. Зі­брані від кобзарів і лірників Полтавщини матеріали, згодом доповнені фоногр. записами О. Сластіона з Полтавщини й Лесі Українки від кобзаря Г. Гончаренка з Харківщини, ви­­­йшли в транс­крипціях К. у 2-том. праці «Мелодії українських народних дум» (К., 1910–13; 2-е вид. — К., 1969; перед­рук. в «Укра­­їнських народних думах», К., 2007). Цикл праць К. про думи доповнили «Українські народні думи» (1920), «Про ґенезу українських народних дум» (1921; оби­­дві — Львів), «Формули закінче­н­ня в українських народних думах у звʼязку з пита­н­ням про наверстува­н­ня дум» ([Б. м.], 1937). Об­стоював теорію про по­­ходже­н­ня укр. дум від похорон. голосінь, зважаючи, насамперед, на речитативну форму обох жан­­рів (з цим можна погодитися лише частково, з огляду на сут­тєву від­мін­ність їх змісту та істор. функції). На матеріалі фольклор. екс­педиції К. у пд. р-ни Закарпа­т­тя (1910, 1929) ви­дано зб. «Народні пісні з Пів­ден­ного Під­­­карпа­т­тя» (1923) і «Народні пісні з Під­карпатської Русі» (1938; обидві — Ужгород); екс­педиції на Лемківщину (1911, 1912) — фун­­дам. працю «Народні пісні з Галицької Лемківщини» (Л., 1929).

На за­проше­н­ня славіста К. Мошинського 1932 здійснив фольк­­лорно-лінгвіст. екс­педицію у Центр. Поліс­ся, де записав 220 поліс. пісень і 26 інструм. мелодій (ви­дані в «Музичному фольк­лорі з Поліс­ся у записах Ф. Колес­си та К. Мошинського», К., 1995). На замовле­н­ня Між­нар. ін­ституту інтелектуал. спів­праці при Лізі націй під­готував бібліо­графію укр. муз. фольклору (Париж, 1934). Славіст. інтереси К.-те­оретика й історика науки зна­йшли від­ображе­н­ня в його роз­відці «Балада про дочку-пташку в словʼянській народній поезії» (Л., 1937), праці «Історія української етно­графії» (К., 2005), де значне місце від­ведено історії словʼян. фольклористики. У літературо­знавстві вагоме місце посіли праці К. «Студії над поетичною творчістю Т. Шевченка» (1939), новаторська з по­гляду ви­вче­н­ня ритміки й фольк­­лор­­но-літ. звʼязків поета, а також «Народнопісен­на ритміка в пое­­зіях Івана Франка» (1941), «Леся Українка і український музичний фольклор» (1946; усі — Львів). Від 1939 — проф., завідувач кафедри фольклору та етно­графії Львів. університету, кер. Львів. від­діл. ІМФЕ АН УРСР, водночас від 1940 — директор Львів. етногр. музею. Того ж року опубл. його ст. «Об украин­­ском фольклоре» («Новый мир», № 9), «Хмельнич­чина в українських народних піснях і думах» («Записки історичного та філологічного факультетів Львівсь­­кого державного університету», т. 1) тощо. Помітну частину спад­­щини вченого становить Лисен­­кіана, багата фактич., епістоляр. матеріалом: «Кілька слів про зби­­ра­н­ня та гармонізува­н­ня народних пісень з до­да­н­ням листів Миколи Лисенка» (1905), «Як ро­зумів Микола Лисенко проб­­лему гармонізації українських народних пісень» (1937), «Народ­­ний напрям у творчості М. Лисенка», «Спогади про Миколу Ли­­сенка» (1947; усі — Львів).

Наук. спадщина К. стала новим етапом у роз­витку укр. фольклористики. Його праці від­значаються єдиною системою транс­крипції та класифікації пісень і дум, впро­­вадже­н­ням ін­новац. діакрит. зна­­ків, що пояснюють і доповнюють нотний текст, пильною увагою до типології словʼян. пісен­ності, впровадже­н­ням до кожної його фольклор. зб. словʼян. паралелей. Велика заслуга К. у роз­роблен­ні теор. засад аналізу нар. ритміки («Ритміка українських на­­родних пісень» // «Записки НТШ», Л., 1906, т. 72), дум, їхньої струк­­тур. класифікації; досліджен­ні речитатив. форм в укр. поезії й музиці, зокрема теор. об­ґрунтува­н­ня й впровадже­н­ня в транс­­крипційну практику аналіт. так­­сона «словесно-музична стопа» (пісен­не коліно). К. роз­робляв істор. періодизацію ладового роз­витку муз. фольклору. Фольк­лорні зб. К. ви­значають регіон. особливості муз. фольклору Гуцульщини, Бойківщини, Лемківщини та Центр. Поліс­ся. К. — видат. систематик словесно-муз. фольклору («Українська усна сло­­весність», Л., 1938), один із фундаторів структур. типології в словʼян. фольклористиці. К. вперше під­няв про­блеми етногенезу на матеріалі обряд. пісень («Старин­ні мелодії українських обрядових пісень (весіль­­них і колядок) на Закарпат­ті» // «Науковий збірник товариства “Просвіта”», Уж., 1934, т. 5), де обсто­­ював думку про єд­ність репертуару й мелодій. типів фолькло­­ру всієї України, не­зважаючи на її довговікову ро­зірваність штуч. кордонами чужих держав та аси­­міляц. щодо неї політику. Посмертна публікація моногр. роз­­­відки порівнял.-істор. напряму — «Вірува­н­ня про душу й за­гробне життя в українській похорон­ній і поминальній обрядовості» («Записки НТШ», Л., 2001, т. 242) стала сут­тєвим внеском К. до європ. міфол. науки. Як композитор сприяв роз­витку хор. мистецтва в Галичині, популяризації укр. фольклору шляхом його муз. обробок не тільки в Укра­­їні, а й за її межами. Наук. і громад. діяльність К. сут­тєво вплинула на роз­виток вітчизн. та зарубіж. науки і культури. 1997 НАНУ заснувала премію ім. К. Його імʼям на­звано вулицю у Львові

Завантажити статтю