М — Енциклопедія Сучасної України

М

М – сімнадцята літера української абетки. Є в ін. алфавітах, створених на основі слов’яно-кирилич. графіки. Назва літери [ем] вживається як іменник серед. роду. Буває велика й мала, має рукописну й друковану фор­ми. Походить від кирилич. літери «м» («мисліте»), запозиченої з грец. уставного письма. У ста­роукр. графіці мала варіанти на­писання, зумовлені типом пись­ма та належністю писаря до писем. школи, що разом із ін. ознаками допомагає визначити час і місце написання пам’ятки. У 16 ст. з’явилася друкована форма літери. У сучас. укр. літ. мові позначає сонорний губний зімкнений (носовий) приголос­ний звук, що може бути твердим або пом’якшеним (у позиції перед і). Уживається в абревіа­турах (МЗС, МВФ, МОК), як умовне скорочення слів «метр» та «місце» (з цифрою – 7 м; 5м2; 10 м3; 5-е м. ), «місто» (з назвою – м. Канів). У старослов’ян. кирилич. писемності мала числове значення «сорок». Нині викори­стовується у класифікац. поділові зі значенням «сімнадцятий»: пункт «М» розділу С. При цифр. нумерації вживається як додатк. диференц. ознака, коли низка предметів має однаковий номер: шифр № 17-м тощо.

М. Г. Железняк

Статтю оновлено: 2017

Покликання на статтю
М. Г. Железняк . М // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2017. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=60171 (дата звернення: 18.10.2021)