Мелітополь — Енциклопедія Сучасної України

Мелітополь

МЕЛІТО́ПОЛЬ (від грец. Μελιτοπόλη – медове місто) – місто обласного значення Запорізької області. Має статус істор. насел. місця. Знаходиться на правому березі р. Молочна (за декілька км на Пд. побл. с. Тимофіївка Якимів. р-ну Запоріз. обл. впадає в Молочний лиман), за 190 км від м. Маріуполь (Донец. обл.), за 160 км від м. Джанкой (АР Крим), за 125 км від обл. центру, за 110 км від м. Оріхів, за 65 км від м. Токмак (обидва – Запоріз. обл.), смт Кирилівка Якимів. р-ну та Азовського моря. Пл. 52 км2. М. – одне із 50-ти найбільших за кількістю насел. міст в Україні. За переписом 2001, проживали 160 657 осіб (складає 92,7 % до 1989) бл. 100 національностей: українці (55,1 %), росіяни (38,9 %), болгари (1,8 %), крим. татари (1 %), білоруси (0,8 %), вірмени, греки, євреї, караїми, корейці, німці, поляки, чехи та ін. Станом на 1 січня 2017 мешкали 154 992 особи. 1991 засн. караїм. т-во, 1992 – т-ва греків «Еллада» та німців «Відергербурт», чеське т-во «Богемія», 1993 – т-во корейців України, регіон. ком-т сприяння поверненню крим. татар на істор. батьківщину «Азат», міську євр. громаду, 1994 – т-во болгар. культури «Балкани», 2004 – вірм. т-во «Масіс», 2005 – укр.-польс. т-во «Полонія», 2008 – укр.-білорус. т-во «Полісся». Від 2008 М. від України входить до міжнар. програми «Інтеркультурні міста», що об’єднує 21 місто Європи. Віруючі є парафіянами переважно православ., а також греко- та римо-катол., мусульман., караїм., юдаїст., протестант. (адвентистів сьомого дня, свідків Єгови, євангелістів християн-баптистів, християн віри євангельської), буддист. і кришнаїт. реліг. громад. Має партнер. зв’язки з Пуховиц. р-ном і містами Борисов (обида – Білорусь), Брів-ла-Ґаярд (Франція), Горі (Грузія), Кедайняй (Литва) і Слівен (Болгарія). З Пн. на Пд. місто перетинають колії Запоріз. дирекції Придніпров. залізниці (залізнич. вузол М. – транзит. пункт у напрямку Криму, приміс. поїзди поєднують місто із Запоріжжям, Дніпром, Токмаком і Генічеськом Херсон. обл.) й автомобіл. шлях Харків–Сімферополь, зі Сх. на Зх. – автомобіл. шлях Ростов (РФ)–Одеса–Рені (Одес. обл.). Є при- та міжміська автобусні станції. Міський транспорт – приватні мікроавтобуси (34 маршрути). На Пн. від М. – військ. аеропорт, який нині використовують виключно для перевезення вантажів. Парк літаків складають вантажні Іл-76. У 2011 Мелітоп. 25-а транспортна авіабригада під час проведення операції «Північний сокіл» перевезла 600 т пального до арктич. ст. «Норд» на о-ві Ґренландія. 1778 вперше згадано в писем. джерелах, а 1837 наук. досліджено П. Кеппеном видатну пам’ятку первіс. мист-ва Кам’яну могилу, що знаходиться в заплаві Молочної, за 12 км на Пн. Сх. від М., побл. с. Терпіння Мелітоп. р-ну. 1986 з метою її збереження створ. Держ. (від 2008 – нац.) істор.-археол. музей-заповідник «Кам’яна Могила». 1954 на пн.-зх. околиці досліджено похов. комплекс скіф. часу Мелітопольський курган. Історія М. розпочинається 1783 після приєднання Крим. ханства до складу Рос. імперії та утворення в наступ. році на його тер. Таврій. обл. Існує легенда, що в античні часи в місці впадіння Молочної в Молочний лиман знаходилося місто-колонія М. Документ. підтвердження має лише той факт, що поселення з подіб. назвою було побл. Дніпра: рим. політ. діяч і письменник Пліній Молодший (62–114) згадував його у своїх працях як Мілетополіс, грец. вчений Клавдій Птоломей (87–165) – як Метрополіс. Уперше назву «М.», що має безпосереднє відношення до сучас. міста, використав князь Г. Потьомкін у лютому 1784 у зверненні до рос. імператриці Катерини ІІ. У тому ж році створ. Мелітоп. пов. з центром у Великому Токмаку (нині Токмак). Першими дозвіл на поселення в цій місцевості отримали татари-ногайці. 1796 вони прибули в Приазов. степи, а в 1810–60-х рр. їх змусили переселитися до Туреччини. 1797–1802 навколишні землі входили до складу Маріуп. пов. Новорос. губ. 1802 у складі Таврій. губ. відновлено Мелітоп. пов. з центром в Оріхові. 1816 на тер. аулу Кизияр утвор. слободу, яку на честь рос. військ. діяча О. Суворова назвали Ново­олександрівкою. У ній почали селитися солдати рос. армії. Відтоді до 1829 Ново­олександрівка підпорядковувалася Великотокмац., від 1829 – Тимошев. волостям. 1821 у слободі дозволили проводити 3 ярмарки на рік і щонеділ. базари. 1842 Новоолександрівку перейменували на М., який відтоді до 1923 був повіт. центром. 1847 відкрито перше парафіял. уч-ще. Оскільки частина жит. набула статусу «міського стану», а ін. залишалися держ. селянами, у 1850-х рр. із М. виокремлено села Кизияр і Піщане. Водночас у краю почали селитися німці-колоністи, зокрема й меноніти, а також виникли громади духоборів і молокан. У 1860-х рр. на землі Мелітопольщини з Балкан переїхали болгари, ґаґаузи, греки, албанці, а з Богемії та Моравії – чехи. 1816 мешкали 1493, 1838 – 2130, 1861 – 5282, 1885 – 12 774 особи. За Всерос. переписом насел. 1897, проживали 15 489 осіб: українців – 8,8 %, росіян – 42,8 %, євреїв – 40 %, вірмен – 1,3 %, німців – 1,2 %, поляків – 0,7 %, болгар – 0,6 %, греків – 0,4 %, білорусів і циган – по 0,2 %, чехів – 0,1 %.

У 2-й пол. 19 – на поч. 20 ст. М. перетворився на знач. торг. і пром. центр губернії. 1853 працювали 4 цегл., 2 олій. і 1 салотоп. з-ди, 14 кам’яних і 18 де-рев’яних магазинів. У 1-й пол. 1870-х рр. введено в дію Лозово-Севастоп. залізницю та відкрито громад. банк, що сприяло подальшому екон. розвитку міста. 1875 зі ст. М. відправлено 493 тис. пудів, 1878 – 955 тис. пудів зерна. 1878 на Мелітопольщину переїхав лікар Корвацький Андрій Васильович (1844, Херсон – 1907, М.), який започаткував вирощування плод. садів. На поч. 1880-х рр. у с. Семенівка (нині Мелітоп. р-ну) на супіщаній чорнозем. ділянці пл. 1 га він заклав дослід. сад і виноградник, а неподалік облаштував для поливання артезіан. колодязь з вітряним двигуном. Тоді ж розпочав листування з Л. Симиренком та ін. відомими вченими-садівниками. 1887 А. Корвацький заклав дослід. сад і розсадник на рухливих пісках Кизияра. Пізніше там під час пошуку води для поливання відкрив свердловину з лікув. водою (1955 налагоджено пром. розливання води «Мелітопольська мінеральна»). За його рекомендаціями влада почала буріння глибоких свердловин Бучац. водонос. горизонту для поліпшення водопостачання М. і забезпечення мешканців якіс. питною водою. Перші саджанці черешні, що в місц. сприятливих умовах добре прижилися, А. Корвацький придбав у Франції. Згодом у його садах було виведено 75 сортів груші, 40 сортів яблуні, 10 сортів черешні, 10 сортів абрикоси, понад 40 сортів винограду. Водночас їх почали вирощувати на присадиб. ділянках мелітопольці та мешканці навколиш. сіл. Відкриття наприкінці 19 ст. приват. портів на Азов. морі обумовило зменшення перевезення зерна з М., що певною мірою компенсувалося транспортуванням фруктів і винограду (1904 відправлено 33 748 пудів). 1886 брати Классени заснували з-д з випуску с.-г. машин і землероб. знарядь (від 1919 – з-д ім. В. Воровського; пізніше перепрофільовано на підпр-во продовол. машинобудування «Мелітопольпродмаш», яке працювало до 2010-х рр.), а 1908 підприємець І. Заферман увів у експлуатацію чавуноливар. і маш.-буд. з-д (від 1925 – артіль «Перемога», від 1936 – з-д ім. А. Мікояна; нині – Мелітопольський моторний завод). До 1913 порівняно з 1889 кількість ф-к і з-дів збільшилася з 14-ти до 89-ти, а вартість продукції склала 3,6 млн руб. 1914 функціонували міський громад. банк, казначейство, т-во взаєм. кредиту, відділ. Азово-Дон. і С.-Пе­тербур. комерц. банків. У 2-й пол. 1880-х рр. у Мелітоп. пов. брав участь у спорудженні церков М. Коморницький. Від 1889 мелітоп. міським арх. працював О. Агеєнко. 1897 завдяки зусиллям А. Корвацького засн. Мелітоп. міську санітарну станцію, 1899 він узяв участь у проектуванні та буд-ві нової земської лікарні (нині міська лікарня № 1). 1907 підприємець І. Стамболі заснував Зимовий театр. 1909 відкрито ремісн. школу зі слюсар., ковал., мех. і столярно-модел. майстернями (протягом наступ. десятиліть на їхній базі виникли верстатобуд. з-д ім. 23-го Жовтня, який у 1990-х рр. мав назву Мелітопольська машинобудівна компанія, та ін-т інж.-механіків с. госп-ва, який нині діє як Таврійський державний агротехнологічний університет). 1910 функціонували 29 нижчих і 4 серед. (реал. і комерц. уч-ща, міська та приватна жін. г-зії) навч. заклади. 1912 мешкали 22 022 особи. 1907–23 існувала Кизияр. волость, в яку входили мелітоп. приміські поселення. Під час воєн. дій 1918–20 місто перебувало під контролем дроздовців, денікінців, махновців, врангелівців і нім. військ. За часів УНР комендантом залізнич. ст. М. був письменник Б. Антоненко-Давидович. У червні 1920 побл. М. загинув кримськотатар. перекладач, етнограф і громад. діяч А. Боданінський. 30 жовтня 1920 після тривалого протистояння влада в місті остаточно перейшла до більшовиків. 1920–22 – у складі Запоріз. (1920–21 – Олександрів.), 1923–25 – Катеринослав. губ.; 1932–39 – Дніпроп. обл. 1923–30 – центр Мелітопольської округи; від 1939 – місто обл. значення Запоріз. обл. Від 1930 – центр Мелітопольського району. 1926 мешкали 25 289 осіб (українців – 20,5 %, росіян – 38,6 %, євреїв – 33,9 %, німців – 1,7 %, болгар – 0,8 %, греків – 0,2 %). 1928 до М. приєднано поселення Червоногірське, Юрівка, частину Кизияра та Новий М. від вул. Д. Бєдного до залізниці, 1938 – с-ще Журавлівка, 1939 – Піщане та ін. частину Кизияра. Більшовики жорстоко розправилися зі своїми політ. опонентами та націоналізували всі підпр-ва. 1919 на базі кустар. майстерні засн. швейну ф-ку ім. Р. Люксембург (нині «Елегант» Мелітопольське виробничо-торговельне швейне підприємство), 1930 на базі дріб. артілей «Двигун», «Металіст» і «Мотор» – артіль «Мета-лооб’єднання» (від 1964 – з-д «Побутмаш», 1991–2000 – Мелітопольський завод «Старт»), у тому ж році на базі майстерні з невеликою піччю для виливання чавуну – маш.-буд. з-д (нині «Мелітопольський компресор»), 1933 на базі машинно-трактор. майстерні – з-д з ремонту тракторів (нині «Автогідроагрегат»). 1936 введено в експлуатацію з-д ковкого чавуну (від 1948 – з-д ім. 30-річчя ВЛКСМ, пізніше – Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма», на якому на поч. 21 ст. випуск продукції зупинено). На поч. 1940-х рр. працювали 39 підпр-в, зокрема 7 союз. і 11 респ. значення.

1921 засн. пед. школу (нині Мелітопольський державний педагогічний університет ім. Б. Хмель­ницького) та краєвий музей (нині Мелітопольський міський краєзнавчий музей), 1928 – Мелітоп. опор. пункт Мліїв. дослід. станції садівництва (у 1990–2000-х рр. – Зрошуваного садівництва Інститут ім. М. Сидоренка УААН, нині – Мелітоп. дослідна станція садівництва Ін-ту садівництва НААНУ). 1932 до М. переведено Запоріз. технікум комуніст. освіти (нині Мелітопольське училище культури). У 1930–40-х рр. діяв Мелітоп. театр ім. Т. Шевченка, в якому працювали Ф. Балабуха (нар. арт. УРСР), М. Донець, Г. Кияновський і Н. Фіалко (усі – засл. арт. УРСР), Ю. Ли-сенко (засл. діяч мист-в УРСР). Від 6 жовтня 1941 – під нім.-фашист. окупацією. Діяли рад. підпіл. групи О. Костенка, М. Марченка, К. Хилька, О. Чугунова та Мелітоп. міський і окруж. проводи ОУН (рев.), серед чл. яких був еколог, дир. краєзн. музею І. Курило-Кримчак. Нацисти розстріляли багато мелітопольців. 13 жовтня 1943 у ході Мелітопольської наступальної операції бійці 4-го Укр. (до 20 жовтня – Пд.) фронту прорвали оборону нім. військ і підійшли до пд. околиць міста, а 23 жовтня повністю звільнили його. На мелітоп. військ. кладовищі похов. понад 4 тис. рад. бійців, зокрема Герої Рад. Союзу К. Абдалієв, І. Байбулатов, А. Зіндельс, П. Корбут, І. Сопін, В. Сухов, М. Фролов. На Мелітопольщині також загинули Герої Рад. Союзу М. Бакалов, С. Морозов, Г. Нестеренко, Г. Павлюченков та ін. Від кін. 1930-х до поч. 1990-х рр. функціонувало Мелітоп. авіац. уч-ще, сформов. на основі місц. аероклубу (засн. 1935). У ньому навч. 25 льотчиків, які під час 2-ї світ. вій­ни стали Героями Рад. Союзу. З них на тер. України відзначилися П. Бєліков, В. Гелета, М. Доліна, Н. Євтушенко, О. Западинський, І. Зуєнко, М. Лашин, В. Лещенко, М. Лесконоженко, В. Лялін, О. Перепелиця, В. Смазнов, Ф. Химич, Г. Холодний, К. Франчук і С. Щиров. У боях за визволення міста брали участь та були удостоєні звання Героя Рад. Союзу Г. Абизов, М. Альошин, І. Бабак, О. Бараулін, П. Бочин, М. Вахрамєєв, О. Власенко, С. Волков, М. Голдобін, Г. Голов­ков, С. Давидов, А. Джафаров, П. Долгих, І. Дол­женков, А. Єнжиєвський, Г. Іванищев, С. Ісмаїлов, О. Казарцев, А. Карапетян, П. Кокорев, К. Комардинкін, В. Константинов, О. Кочетов, В. Крикун, І. Леонов, С. Ляпота, П. Матюх, С. Новиков, Л. Павлов, М. Шахнович. У М. відзначився двічі Герой Рад. Союзу П. Головачов. У до- та післявоєнні роки тут мешкали та працювали Герої Рад. Союзу Л. Бо-бров, С. Деменков, Л. Кальян, В. Карачун, М. Крюков, М. Лобачов, П. Штанько. 1944–48 у М. функціонував Запорізький обласний краєзнавчий музей. До кін. 1940-х рр. на відновлених підпр-вах міста перевищено довоєн. рівень ви­роб-ва. У 2-й пол. 20 ст., як і раніше, найбільший розвиток мала маш.-буд. галузь пром-сті. 1946 на базі цеху з вироб-ва цегли засн. з-д «Універсал» (від 1954 – з-д ім. 300-річчя возз’єд-нання України з Росією, нині – «Гідромаш»). 1951–56 працював з-д з перероблення бавовни-сирцю (нині Мелітопольський завод тракторних гідроагрегатів «Гідросила»). 1964 на базі стале- та кольороливар. цехів мотор. з-ду засн. з-д «Автокольорлит», який випускав продукцію до 2010-х рр. У 1960–80-х рр. маш.-буд. підпр-ва міста продовжували освоєння нових видів продукції та збільшувати обсяги вироб-ва. Водночас значну роль в економіці відігравали також молокозавод, олійноекстракц. (нині обидва є структур. підрозділами компанії «Олком»), консерв., лікеро-горілчаний (згодом обидва збанкрутували) і пивовар. з-ди. У ці роки тривало спорудження нових мікрорайонів, об’єктів освіти, культури, охорони здоров’я та спорту. 1959 проживали 94 670, 1970 – 136 860 (українців – 45,8 %, росіян – 46,5 %, болгар – 2,3 %, євреїв – 1,6 %, білорусів – 1,1 %, татар – 0,9 %, греків – 0,3 %, німців і поляків – по 0,2 %, албанців, вірмен, молдаван, циган і чехів – по 0,1 %), 1979 – 160 664 особи. 1984 місто нагороджено орденом «Знак Пошани». Нині також працюють м’ясоком-бінат, хлібозавод і кондитер. ф-ка «Фантазія»; діють мед. коледж, пром.-екон. технікум, технікум гідромеліорації та механізації с. госп-ва, професійні уч-ще та ліцей, буд. центр професійно-тех. освіти, аграр., залізнич. транс­порту та торг. ліцеї, 20 заг.-осв. шкіл (3 г-зії, навч.-вихов. комплекс і вечірня школа), 27 дитсадків; Палаци культури ім. Т. Шевченка та залізничників, кінотеатр «Перемога», 5 міських б-к, 3 школи естет. виховання (муз., мист-в і художня); 3 лікарні, 2 лікув. поліклініки, міжрай. полог. центр, станція швидкої мед. допомоги, стоматол. поліклініка, психіатр. диспансер, дит. санаторій.

Від 1923 виходить рай. г. «Новий день»; найбільш тиражними є «Мелитопольские ведомости» та ін. газети однойм. медіахолдингу. Від поч. 1990-х рр. громад.-політ., культурне та спорт. життя міста й Мелітопольщини також висвітлювали газети «Ваша газета», «Вечірній Мелітополь», «Головна газета Мелітополя», «Доба», «Жизнь нашего города», «Край Запорізький», «Ку-р’єр», «Мелітополь літературний», «Мелітополь трудовий», «Мелітопольський кур’єр», «Ме-литопольцы вместе», «Местное время», «Место встречи», «Мы и власть – единство», «Мы – вместе», «Мой город», «Молодь Мелітополя», «Надежда», «Наш город», «Неделька-Мелитополь», «Правда Мелитополя», «Престиж Мелітополя», «Слово», «Сьогодення і Мелітопольщина», «Трибуна народа» та ін. Серед завод. газет – «Агат» («Автогідроагрегат»), «Вестник “Продмаша”», «Голос заводу» («Гідросила»), «Заводська трибуна» («Мелітоп. компресор»), «Литейщик» («Автокольорлит»), «Моторобудівник» (Мелітоп. мотор. з-д), «Сютень» («Маріуп. компресор» і «Рефма»). Є ТРК «Мелітополь» і приватна телекомпанія «МТВ-плюс» і бл. 10-ти місц. радіо­станцій. Пл. зелених насаджень 2202 га. Об’єкти природно-заповід. фонду: заг.-держ. значення – пам’я-тка садово-парк. мист-ва Мелітопольський парк (31,8 га, статус надано 1960); місц. значення – ботан. пам’ятка природи Дуб черешчатий (1979), парки-пам’ятки садово-парк. мист-ва Залізничників (5,5 га), Зрошувального садівництва (5 га; обидва – 1984), Лісорозсадник (80 га, 2001), Алея Слави (1 га), Студентський гай (0,385 га; обидва – 2015).

Пам’ятки арх-ри: на вул. Гетьманська – особняк купця Юріцина (№ 87, нині молитов. будинок адвентистів сьомого дня; кін. 19 ст.), особняк купця Хохловкіна (№ 85, нині міський відділ поліції; поч. 20 ст.); на вул. М. Грушевського – будівлі т-ва взаєм. кредиту (№ 7, нині Палац творчості дітей та юнацтва), відділ. Азово-Дон. (№ 11, нині відділ. «Приватбанку») і С.-Пе­тербур. (№ 21, нині друкарня) комерц. банків, особ­няк, лавка госп. товарів купця Чередниченка (№ 29, нині магазин «Тканини»; усі – кін. 19 ст.), прибутк. будинок купців Шатца і Майєра (№ 10, нині рай. відділи фінансів і соц. забезпечення), житл. будинок з магазином купця Чернікова (№18, нині краєзн. музей; обидва – поч. 20 ст.); на вул. Інтеркультурна – особняк купця Чернікова (№ 27, нині вечірня школа; кін. 19 ст.), синагога (№ 45), житл. будинок купця Літягіна (№ 70, нині стоматол. поліклініка; обидва – поч. 20 ст.); на вул. Олександра Нев­ського – собор св. Олександра Невського (№5; 1893), прибутк. будинок Адировича (№ 67, нині корпус пед. ун-ту); на вул. Університетська – будівля театру (№ 7, нині магазин «Трембіта»; обидва – поч. 20 ст.). Встановлено пам’ятні меморіали, знаки та стели на честь 1000-ліття хрещення Русі, 200-річчя М., жертвам голодомору, ліквідаторам аварії на ЧАЕС, воїнам-афганцям; камінь на місці, де проходила межа М. у дорев. часи; пам’ятник мелітоп. машинобудівникам; меморіал Алея Слави, пам’ятники робітникам з-дів «Автогідроагрегат», ім. В. Воровського, ім. 23 жовтня, компресор. і мотор. з-дів, об’єдн. «Райдуга», локомотив. депо та викл. і студентам ін-ту механізації с. госп-ва й пед. ін-ту, які загинули під час 2-ї світ. вій­ни, пам’ят. знак «Танк Т-70»; пам’ятники Б. Хмельницькому, Т. Шевченку, М. Горькому, А. Корвацькому, І. Мічуріну, В. Висоцькому, літ. герою Остапу Бендеру, погруддя Т. Шевченка (у Мелітоп. парку та на проспекті Б. Хмельницького), І. Франка, О. Пушкіна (у Мелітоп. парку та на вул. Гетьманська), М. Гоголя, В. Маяковського, Героїв Рад. Союзу М. Малюги та О. Перепелиці, генерала А. Штевнєва. Серед видат. уродженців – економіст, фахівець у галузі грош. обігу та кредиту, акад. АН СРСР Й. Трахтенберг, лікар-уролог, акад. НАНУ, президент НАМНУ О. Возіанов, фахівець у галузі металургії, акад. АН УРСР, Герой Соц. Праці З. Некрасов, фахівець у галузі механіки та приклад. математики, акад. НАНУ В. Моссаковський, фахівець у галузі тваринництва, акад. ВАСГНІЛ О. Овсянніков, фахівець у галузі механізації та електрифікації с. госп-ва, чл.-кор. НААНУ І. Шев­ченко, філософ, літературознавець, історик культури, дійс. чл. АМ СРСР М. Ліфшиць; брати вет. лікарі Анатолій і Валерій Баб­кіни, фахівці у галузі механізації та електрифікації с. госп-ва П. Карпуша, С. Тищенко, фахівець у галузі виноградарства О. Кіпен, кліматолог М. Байдал, економгеограф Н. Блажко, геодезист Є. Капленко, гірн. інж., геолог Й. Танатар, фахівець у галузі гідротех. споруд Б. Коган, математики П. Білинський, В. Малкіна, А. Найдиш, фахівець у галузі літакобудування В. Бочаров, фахівець у галузі систем керування В. Дикарєв, фахівець у галузі ракетно-косміч. техніки В. Перлик, фахівці у галузі теплофізики та теплотехніки Г. Курочкін, Я. Майєр, фізик О. Флорко, матеріалознавці О. Мітяєв, В. Ольшанецький, лікар-ортопед М. Бондаренко, лікар-терапевт А. Братчик, лікар-стоматолог Я. Збарж, лікар-хірург В. Молчанов, патофізіолог Ю. Орестенко, фахівець у галузі авіац.-косміч. медицини та психології В. Пономаренко, лікар-фтизіатр М. Ровинський, перший ректор Харків. фармацевт. ін-ту Л. Духін, фахівець у галузі технології вироб-ва мінерал. добрив, промисловець Є. Дмитрієв, фахівець у галузі технології харч. продуктів Л. Пилипенко, економісти А. Золотарьов, С. Кузнецова, Д. Міщенко, Л. Попкова, О. Шевцова, історики С. Давидов, Г. Кривчик, А. Саржан, краєзнавець, історик Б. Михайлов, археолог В. Мурзін, сходознавець І. Срібняк, психолог Н. Каліна, педагоги А. Нікуліна, Л. Сморгонський, літературознавець, мовознавець і перекладач А. Науменко; публіцист, есеїст, ідеолог укр. націоналіст. руху Д. Донцов, поети, прозаїки М. Білокопитов, С. Горлач, М. Зобенко, С. Лазурін, І. Овечко, М. Шевельов; живописці, графіки, художники театру та декор. розпису В. Толочко (нар. художник УРСР), О. Любимський (засл. діяч мист-в УРСР), О. Тишлер (засл. діяч мист-в Узб. РСР), М. Анищенко (засл. художник України), В. Верещак, Ю. Душин, В. Жерибор, С. Костукевич, П. Лебединець, О. Підгайна, майстриня худож. вишивки та ткацтва О. Кривова; фахівець у галузі буд-ва, архітектор С. Мінаш, кінорежисер, сценарист Г. Чухрай, актори А. Гашинський (обидва – нар. арт. СРСР), М. Па-стухова (нар. арт. РРФСР), Є. Тодоракін (засл. арт. України), співаки К. Шаша (нар. арт. України), Е. Аренс (засл. арт. УРСР), артистка балету Л. Вайзер, балетмейстер В. Перепелкін (обидва – засл. арт. України), брати артист балету, балетмейстер Марк і диригент Олександр Цейтліни, диригент, баяніст А. Дубина (засл. діяч мист-в України), хор. диригент Г. Ліознов, музикознавець О. Білокопитов; дипломат М. Залізняк, рад. держ. діяч Р. Петрушанський; засл. тренери України В. Івчатов (баскетбол), О. Шпірний (бокс), спортсмени Е. Кекерчені (художня гімнастика), Н. Козіна (стрільба із лука), Є. Яциненко (веслування на байдарках і каное); полковник Армії УНР Ю. Богун де Ляре; учасники 2-ї світ. вій­ни, Герої Рад. Союзу С. Безчасний, П. Колесник, М. Кравець, М. Малюга, О. Михайлов, І. Панченко, О. Перепелиця, П. Середа, В. Сма-знов, повний кавалер ордена Слави В. Полупан. Вихідцем з М. є один з організаторів і виконавців комуніст. терору П. Судоплатов. У місті мешкали та працювали фахівець у галузi машинобудування, акад. АН УРСР А. Василенко, агроном, Герой Соц. Праці І. Мамаєв, селекціонер, Герой Соц. Праці М. Сидоренко, фахівець у галузі електротехнологій і автоматизації, акад. УААН і ВАСГНІЛ І. Мартиненко, агрономи Я. Вербін, В. Сенін, зоологи Г. Гасовський, К. Сиянко, ентомолог Ш. Джафаров, фахівці у галузі плодівництва та садівництва О. Касьяненко, П. Клочко, селекціонери М. Оратовський, М. Туровцев, фахівець у галузі механізації с. госп-ва М. Крижачківський, вет. лікар С. Романов, фахівець у галузі меліорації Д. Сьомаш, зоотехнік Ф. Янченко, фізики М. Базилевич, Ф. Мірошниченко, метеоролог, математик Л. Келлер, економіст В. Рульєв, фахівець у галузі автоматизації металург. вироб-ва Г. Слинько, фахівець у галузі металургії І. Червоний, фахівець у галузі технології вовнопрядіння М. Юди-цький, історик, археолог В. Даниленко, історик, краєзнавець П. Клепатський, мовознавець І. Слинько; поети, прозаїки С. Ани-щенко, Д. Ботушанська, О. Гончаренко, В. Крот, П. Ловецький, І. Олексенко, О. Фесюк; майстриня худож. вишивки Н. Денисюк; композитор Ю. Бай, диригент В. Овод (обидва – засл. діячі мист-в України); колекціонер, меценат П. Дзякович, громад. діяч К. Карпенко; спортсмени О. Галіней (карате-до), П. Тищенко (футбол; засл. тренер України). Тут навч.: у реал. школі – лікар-хірург Ю. Янів; у с.-г. школі – Герой Рад. Союзу І. Дайдоєв; в ін-ті механізації с. госп-ва – фахівець у галузі с. госп-ва, Герой України, двічі Герой Соц. Праці Д. Моторний, філософ, політолог В. Бех, економіст, промисловець О. Заєць, фахівець у галузі механізації с. госп-ва Г. Кукта, фахівець у галузі механізації садівництва та виноградарства П. Лукашевич і поет П. Селецький; у пед. ін-ті – математик О. Костовський, мовознавець І. Василенко, літературознавець З. Коцюбинська-Єфименко, педагоги В. Крижко, З. Слєпкань, живописець А. Шевчук, акордеоніст, нар. арт. України Я. Табачник; в уч-щі культури – поетеса Л. Геньба, актор, засл. арт. України О. Медведєв, спортсменка С. Поплавська (важка атлетика). У М. мешкали батьки кіноакторки, засл. арт. РРФСР С. Свєтличної, яка зіграла одну з ролей у х/ф «Місце зустрічі змінити не можна» (Одес. кіностудія, 1978–79).

Літ.: Дзяковичъ П. К. Очеркъ города Мелитополя и его уѣезда въ географи-ческомъ отношеніи. Мелитополь, 1898; Коротков И. Битва за Мелитополь. Мос­ква, 1944; Михайлов Б. Д. Мелитополь. Дн., 1978; Мелитополь: Истор.-краевед. очерки. Дн., 1987; Михайлов Б. Д. Мелитополь – медовый город: Путеводитель-справоч. Дн., 1990; Ромахина С. Мелитополь, 1933-й год: глазами очевидцев, языком документов // Мелитоп. ведомости. 1993, 14 авг.; Михайлов Б. Д. История города Мелитополя. З., 1998; Петрова Л. А., Мохов Н. В. Освобождение Мелитополя: Сб. док. Мелитополь, 2003; Гордон Д. Это было в Мелитополе. Сф., 2006; Исмаи­лов В. История города Мелитополя и уезда: Альманах телеверсии «От короны до трезубца». Мелитополь, 2006; Михайлов Б. Д. Мелитополь: природа, архео­логия, история. З., 2006; Резник В. Прикосновение к истокам. Мелитополь, 2006; Крылов Н. В. Очерки по истории города Мелитополя 1814–1917 гг. З., 2008; Мохов Н. В. Их именами названы улицы города Мелитополя: Краткий биогр. справоч. Мелитополь, 2008; Сахацкая В. М., Мирошниченко С. П. На мелитопольских рубежах: Фотоальбом. Мелитополь, 2008; Медове місто: До 225-річчя м. Мелітополя (1784–2009): Бібліогр. покажч. З., 2009; Крылов Н. В. Улицы Мелитополя: Истор.-геогр. слов. Мелитополь, 2011; Савелов А. Б. Время. События. Лица. Мелитополь, 2011; Авдеенко С. Память. Рассказы о знаме-нитых мелитопольцах. Мелитополь, 2014; Беца О. Н. Мелитополь – город меда и садов: Путеводитель. Мелитополь, 2014; Мелiтопольщина: люди та подiї (меморі­альнi дошки мiста Мелiтополя): Довід. Мелiтополь, 2014.

С. О. Бойко, М. О. Семікін, О. В. Станчевська


Покликання на статтю
С. О. Бойко, М. О. Семікін, О. В. Станчевська . Мелітополь // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=65533 (дата звернення: 11.05.2021)